«Якби мав таку можливість, оновив би інструментальну базу оркестру щонайменше на мільйон доларів»

Львівська філармонія останнім часом дивує вибагливу публіку не лише високопрофесійним виконанням талановитих музикантів, а й змінами репертуару і концепції організації концертів загалом. Як гриби у лісі народжуються нові тематичні фестивалі, конкурси і концерти. Однією з таких “родзинок” у репертуарі філармонії  став концерт “Музика Голлівуду”, що відбудеться у лютому цього року, коли гру Симфонічного оркестру супроводжуватимуть відеокадри. А ще в оркестрі відбулися зміни у керівництві — головним диригентом оркестру став Тарас Криса, а директором-розпорядником обрали флейтиста оркестру Михайла Сосновського (на фото).  

– Незабаром у Львівській філармонії відбудеться концерт “Музика Голлівуду”, в якому бере участь Симфонічний оркестр філармонії. Якою “родзинкою” здивуєте слухача цього разу?

- Програма, як і минулого разу буде цікавою. Деякі твори повторимо зі старого репертуару, бо слухач змінюється, можливо, не всі чули хорошу музику у нашому виконанні. Навіть той, хто чув класичні голлівудські твори, все одно із задоволенням послухає ще раз. Цього разу маємо велику надію на нашого головного диригента Тараса Крису, професіо­нала, американця українського походження з Лас-Вегаса. “Родзинкою” стане трактовка  цієї музики і постановка усієї програми, яку проводить пан Тарас. Готуємо новий відеоматеріал, який супроводжуватиме музику.

- Ви — музикант і 15-й сезон працюєте у Львівській філармонії. А тепер ще й стали директором-розпорядником Симфонічного оркестру. Що входить до ваших функцій?

- Моя робота багато у чому залежить від роботи головного диригента, від того, наскільки він насичує сезон програмою і яких добирає солістів. Бо, як відомо, сам адміністратор чи директор “у полі не воїн”, якщо нема доброї команди. Насамперед, це музиканти, бібліотекарі оркестру, інспектор і уся оркестрова служба. Доводиться дбати і про забезпечення нотами, про солістів оркестру, особливо, якщо це іноземці, де їх поселити, підготувати їм репетиційний процес. Оскільки у філармонії концертне життя вирує, треба подбати про розклад не лише на наступний місяць, а й на півроку наперед.

- Чи забезпечуєте музикантів інструментами? Бо ж не кожен молодий музикант може прийти на роботу з добротним музичним інструментом...

- Як і будь-яка успішна справа, класична музика — це індустрія. Це не хаотичний процес, а високий рівень культури. Звісно,  якісна музика має звучати з якісного інструмента. Якби мене хтось на державному рівні запитав, що потрібно нашому оркестру, я би, за скромними підрахунками, оновив інструментальну базу щонайменше на мільйон доларів. Та й не тільки інструментальну базу. У нас нічого нема. Те, на чому ми граємо, надбано ще за часів Союзу.  Навіть при бюджеті філармонії, попри те, що вона на себе заробляє, грошей катастрофічно бракує. Бо треба ці мури опалювати, робити ремонти, оновлювати... Намагаємося ремонтувати старі інструменти. Хоча філармонії вдалося придбати новий концертний рояль, а це немалі кошти. Мрію, щоб у нас було так, як за кордоном, де у бюджеті передбачені певні державні кошти на закупівлю нових інструментів і ремонт тих, які ще можуть послужити.

- Є таке прислів’я: “Нова мітла по-новому мете”. Які зміни відбулися в оркестрі за час вашого директорства?

- У нашому оркестрі майже 90 музикантів. Усі різного віку — вчорашні випускники музичної академії і пенсіонери. На конкурсній основі омолоджуємо склад оркестру.  Музикант, який хоче працювати у нашому колективі, демонструє свій професіоналізм за ширмою. Комісія слухає кількох учасників на ті місця в оркестрі, на які оголошено конкурс, і “наосліп” визначає, хто може ту чи іншу посаду обійняти. Що ще змінилося? Моя посада адміністративна.  Я не маю на метиі робити грандіозні кардинальні зміни. Я не прийшов з вулиці. Сам працюю у колективі 15-й сезон. Наш оркестр — високопрофесійний і працездатний. Мені би хотілося дещо зробити у плані забезпечення музикантів.

- Молодих музикантів важко втримати на робочих місцях в Україні. Більшість шукає вищої зарплати у зарубіжних оркестрах. Як даєте собі раду з тим, щоб втримати молоді таланти на зарплаті, що в рази менша від зарплати за кордоном?

- Україна багата на таланти. Справді, серце болить, коли класні музиканти відіграли сезон-другий і поїхали за кордон. Іноді здається: все, біда чорна. Без них оркестр пропаде. Але приходять студенти, очі горять, хочуть працювати у престижному оркестрі. Розумію, що це порив, ентузіазм. Довго на такому ентузіазмі не проживеш. Музиканти набувають досвіду, професіоналізму і шукають кращої долі. Але не всі. Хто має у Львові житло, батьків, сім’ю, може, окрім філармонії, знайти додаткову роботу, той, звісно, нікуди не поїде. Попри те, що наші музиканти покидають назавжди стіни філармонії, ми пишаємося ними. Бо львівська школа струнників чи духовиків дуже висока. Наших оркестрантів із задоволенням беруть на роботу польські чи німецькі оркестри. І платять їм там близько тисячі євро на місяць.

- Яку зарплату струнник отримує у Львівській філармонії?

- Ставка понад чотири тисячі гривень. Нас у цьому плані обігнав навіть Хмельницький, не кажу про Одесу, Київ чи Харків. В оркестрі, як і у футбольній команді, ключові позиції заробляють більше. Тобто перша скрипка, перша флейта, перша труба та ін. заробляють більше, ніж рядовий музикант.  На цих музикантах тримається будь-яка програма. Оркестр може бути дуже сильний, але якщо нема солістів, то навіть найпростішу річ важко розучувати і виконувати. Це не буде та музика, яка має звучати і якої потребує слухач.

- Від чого залежить штатний розпис?

- Ми належимо до комунальної власності області. Оркестри, які мають статус національних колективів, мають значно вищі зарплати.

- В оркестрі, окрім українців, зараз працюють музиканти зі Сполучених Штатів Америки. Що це дало філармонії?

- Це дуже цікавий досвід для нашого оркестру. Нові сили і нове бачення з’явилося у колективі. Наприклад, валторністка з Америки, яка потрапила у наш оркестр за конкурсом, стільки цікавого розповіла про роботу в інших оркестрах. Це — свіже дихання у нашу роботу.  З приходом нового диригента Тараса Криси в наш оркестр багато чого змінилося на краще.

- Ваші музиканти можуть також поїхати до Америки?

- Ні, це не обмін досвідом між колективами. Якщо би хотіли  попрацювати в іншому колективі, туди можна потрапити тільки на конкурсній основі. За програмою обміну досвідом можуть їздити студенти нашої консерваторії і до нас приїжджати студенти з музичного навчального закладу Лас-Вегаса, де викладає наш головний диригент Тарас Криса.

- Ви — лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів. А коли отримали свою першу нагороду?

- Ще коли вчився у музичному училищі. Полюбити музику мене навчив мій вчитель Василь Жолубак, потім у консерваторії я вчився в Андрія Карп’яка, з яким часто грав в ансамблі. Львівська флейтова школа дуже сильна, має славні традиції. Флейтисти нашої школи ніколи не підведуть жодного диригента.

- Вам пропонували залишитися за кордоном?

- Після музичного училища мене запросили на навчання у консерваторію Ганновера. Склав вступні іспити,  і мене зарахували. Але стипендії німці тоді не платили, а за навчання мені треба було платити дві тисячі марок за семестр. Це були дев’яності роки минулого століття. Для моїх батьків це були шалені гроші. Паралельно я вступив у Львівську консерваторію, і залишився у Львові.

- Чи траплялися під час ваших виступів курйозні випадки?

-   Майже на кожному концерті може щось таке трапитися. Не обов’язково зі мною. Бо, окрім мене, ще 90 осіб грає в оркестрі. Пригадую, під час гастролей у Голландії, коли закінчили грати “Жизель”, і вже жодного звуку не було, від волторни відкрутився раструб і впав на підлогу.  Був такий сильний звук, що, здалося, ніби стався теракт. 

Фото з особистого архіву Михайла Сосновського.