«Саакашвілі не розраховував, що вдасться перейти кордон. Тому над планом, що робити далі, ще думають»

Обіцяне повернення в Україну колишнього президента Грузії й екс-очільника Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі було таким гучним, що луна від нього по всьому світу розлетілася. Деякі зарубіжні ЗМІ відстежували похід Міхо з Польщі до пропускного пункту «Шегині» у режимі онлайн. Інші після прориву Саакашвілі і його соратниками кордону вийшли з критичними заголовками про «варварські дії» української влади, яка позбавила грузинського екс-президента громадянства і боїться його повернення в країну. В українських глядачів гостросюжетного трилера думки були не такими одностайними. Хтось схвалював дії Саакашвілі: нічого, мовляв, владі, яка сама беззаконня чинить, на адекватну відповідь нарікати. Інші, не виправдовуючи владного «бєспрєдєла» проти Саакашвілі, зайняли категоричну позицію: незаконний перетин кордону — посягання на «святая святих» держави. На Банковій, у Генпрокуратурі, МВС та СБУ назвали операцію «Прорив» злочинною. Як наслідок — затримання кількох учасників, допити свідків, адмінпротоколи. Міхеїлу Саакашвілі протокол про адміністративне порушення вручили у готелі, де зупинився у Львові. Вже й дату судового розгляду призначили — на 18 вересня. Саакашвілі до явки у суд збирається відвідати кілька регіонів України. Чому пауза у діях Міхо і його  союзників по прориву затягнулася, і як далі діятиме Банкова, аби вирулити із загрозливої для себе ситуації? Про це — у розмові з політичним експертом Андрієм Золотарьовим.

- Як президент Петро Порошенко примудрився вляпатися у завідомо програшну для нього аферу з припиненням українського громадянства Міхеїла Саакашвілі?

- Подивіться на виступи президента: він часто перебуває в особливому  емоційному стані. Рішення про позбавлення Саакашвілі громадянства ще більш ірраціональне і не менш сумнівне, ніж рішення про надання Саакашвілі українського паспорта. Кризу здетонував сам президент. Або його оточення постаралося, намагаючись вислужитися перед шефом (придворний блазень гірший за ворога буває). Замість того, щоб пропустити Саакашвілі в Україну (хай, мовляв, оскаржує позбавлення громадянства у суді), зробили усе, аби ситуація почала розгортатися у руслі політичної кризи. Погоджуюся із закидами на адресу Саакашвілі, Тимошенко: кримінальні й адміністративні порушення мали місце. Наслідок - репутаційні втрати для держави. Але до цього доклалася і влада. Тому критично треба дивитися не лише у бік Саакашвілі, а й в її бік. Саме влада — режисер та продюсер цього «Саакашвілі-шоу».

- Є конспіративна версія про роль міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Від припущень про те, що саме він «дотиснув» Порошенка з рішенням про позбавлення Саакашвілі громадянства до прогнозів, що Аваков під’юджуватиме Порошенка на максимально жорсткі дії проти порушників кордону, аби підвищити градус антипрезидентських настроїв.

- Справді було дивне поводження нацгвардійців та поліції: складалося враження, що у певний момент ситуації підігравали, аби шоу на кордоні таки відбулося. Для Авакова є політичний гешефт від дискредитації президента.

На кордоні були люди, у котрих вже протоптані стежки до Білого дому. Участь у подіях Валентина Наливайченка, Юлії Тимошенко, яка точно не біля туалету з президентом Трампом зустрічалася. Те, що відбулося, навряд чи відбулося всупереч волі Білого дому.

- Чи оцінював Саакашвілі політичну токсичність для себе Тимошенко? Та й з амбіціями їм і на одному гектарі затісно буде.

- Вибір у Саакашвілі невеликий. Йому потрібні політичні союзники.

- Чи не поспішили з висновками ті, хто говорить про широку антипорошенківську коаліцію у складі «Руху нових сил», «Батьківщини», «Самопомочі», «Громадянської позиції», «Дем­альянсу»?

- Можливість для створення такої коаліції є. Але Банкова робитиме все, щоб вона не відбулася. Це буде однією з генеральних ліній - пересварити «краковецьку четвірку».

- Що переважало у мотивації Саакашвілі — намір помститися Порошенкові чи бажання, скориставшись ситуацією, голосно заявити про себе в українській політиці?   

- Саакашвілі — харизматик, людина, яка, на відміну від українських політиків, абстрагована від грошових питань. Це робить його дуже незручним супротивником для Порошенка. Президент, ухвалюючи рішення щодо Саакашвілі, мабуть, не розумів усіх наслідків. Коли добралися до брата Саакашвілі (йому скасували дозвіл на проживання в Україні, посилаючись на те, що Державна служба зайнятості анулювала отриманий ним дозвіл на працевлаштування. - «ВЗ»), додався й особистий фактор. Це ж кавказький менталітет: якщо чіпають родину, таких речей не вибачають.

- Затяжна львівська пауза Саакашвілі після подій на кордоні була очікуванням реакції, аби зорієнтуватися, який план задіювати далі? Чи свідченням того, що подальшого плану якраз і не було?

- Думаю, Саакашвілі не розраховував, що йому вдасться перейти кордон. У тому, що трапилося, був елемент несподіванки. Що робити далі? Йти на Київ, як Муссоліні на Рим. Швидше за все, такого плану не було. Зараз над планами думають.

- Зрозуміло, що і Тимошенко, і дрібнішій масовці Міхо потрібен не як союзник (читайте «конкурент»), а лише як ситуативний подразник народної нелюбові до влади. Саакашвілі ж у ролі «мавра» себе точно не бачить. Чи вийде за таких розкладів склеїти спільний сценарій?

- Саакашвілі — свого  роду інструмент, яким руйнують певні перепони. Ми бачили, як Порошенко використовував його проти Яценюка, Коломойського. Чи зможе нинішня компанія використати Саакашвілі, чи не вийде так, що вони вже на старті пересваряться, - питання.

- Варіант з екстрадицією Саакашвілі до Грузії розглядали на Банковій як цілком вірогідний чи це був лише засіб залякування?

- Механізм тиску. За сценарію з видачею Саакашвілі репутаційні втрати були б надто серйозними.

- Використання бійців батальйону «Донбас» у ролі особистої гвардії для Саакашвілі насторожує не менше, ніж десант «тітушок» на кордоні. Як далеко можуть зайти ініціатори таких «груп підтримки»?  

- Ці факти — тривожний сигнал для країни з огляду на те, що фактор вулиці міцно прописався в українській політиці. З прицілом на наступні вибори у деяких, здавалося б, цивілізованих партіях, вже обговорюють плани щодо створення силового крила. Підпорядкування добровольчих батальйонів Нацгвардії, ЗСУ — формальність. Під контролем може залишитися печатка добробату і його командир, а люди — не факт. Як колись Клюєв намагався домовитися з Тягнибоком і «Свободою», вважаючи, що вони контролюють радикалів. Хоча насправді люди, які не знали про ці домовленості чи відкидали їх, діяли на свій розсуд. Так само може бути і з добробатами.