«Якщо будемо непоступливими, це змусить Путіна вносити корективи у свої плани»

Відомий дипломат – щодо Угоди про асоціацію, кримської кризи, дій української влади та західних партнерів

У числі небагатьох чиновників періоду правління Януковича ця людина у доленосні для держави періоди не поступалась громадянською позицією. Коли у кінці листопада сумнозвісний «Беркут» жорстоко розправився зі студентами на Євромайдані, тодішній генеральний консул України у турецькому Стамбулі Богдан Яременко першим з дипломатів виступив із демонстративним протестом. Про дії силовиків у відкритому листі написав: «Так діють карателі і окупанти. Так діяли фашисти...». В Януковича не пробачили генконсулові його патріотичного вчинку і відкликали з дипломатичної роботи. Після перемоги Євромайдану справедливість восторжествувала, було скасовано накази про звільнення опального функціонера. Однак він за власним бажанням пішов з МЗС і нині очолює благодійний фонд «Майдан закордонних справ». З Богданом Яременком розмовляємо про останні політичні події в Україні.

— Як ви сприйняли підписання політичної Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом? У суспільстві чути нарікання на те, що ця Угода — не повноцінна…

— Угода про асоціацію — маленький, але позитивний крок. Стратегічною метою зовнішньої політики України визначено європейську інтеграцію. Підписаний у Брюсселі документ наближає нас до поставленого завдання. У цьому питанні у суспільстві склався консенсус: у нас відсутні різкі протиріччя не лише між основними політичними силами, а й між громадянами. Переважна більшість з них хотіли би бачити Україну частиною політичної, економічної, безпекової Європи.

Водночас будьмо реалістами: підписана Угода — занадто малий крок порівняно з тією дорогою, яку треба нам пройти. Форма, в якій відбулося це підписання, — коли з великого тексту вирвано кілька розділів — породжує багато запитань. Вони стосуються чи то професійності наших дипломатів, чи то наявності у Європи політичної волі щодо розвитку повноцінних відносин з Україною…

— Україна зазнала окупації частини своєї території з боку Росії. Угода про асоціацію надалі оберігатиме нас від ворожих зазіхань? Чи є в цьому документі військові зобов’язання Європи перед Україною?

— Таких зобов’язань немає. В Угоді міститься положення про повагу до суверенітету, непорушності кордонів. Ці заяви було зроблено ще до підписання Угоди, і у нас немає жодних сумнівів у тому, що всі без винятку європейські держави виступають на підтримку територіальної цілісності України. Якихось додаткових зобов’язань будь-якої сторони надавати допомогу у разі військової агресії ця Угода не містить. Підписані політичні розділи стосуються змін, які мають відбуватися у нашій державі для того, щоб набувала більш європейського обличчя. Щоб сучасною стали наша політична, правова системи. Для гарантування безпеки треба розраховувати винятково на власні сили. Від Путіна Україну може захистити тільки наша армія, наш флот...

— Ви є фахівцем з українсько-турецьких відносин. Як відомо, Туреччина вкрай чутливо реагує на проблеми кримських татар. Якщо Путін, його ставленики у Криму, його військо дискримінуватимуть цей корінний народ, чи скаже Туреччина своє слово?

— Справді, уряд Туреччини не може ігнорувати цього питання — бодай тому, що кримські татари становлять значну частину жителів країни (кількість цієї етнічної групи нараховує від 1 млн. до 1,5 млн. осіб). Не прислухатися до їхньої думки прем’єр Ердоган не може. Туреччина розуміє історичні, кровні зв’язки між турками і кримськими татарами, і все ж при прийнятті стратегічних рішень виходить зі своїх внутрішньополітичних міркувань. Туреччина виступила на підтримку територіальної цілісності України. Проте жодних інших намірів і рішучих кроків, які роблять, скажімо, США і Канада, країни ЄС по відношенню до російських можновладців, не здійснює. Офіційний Стамбул зайняв вичікувальну позицію. І це багато чим пояснюється: Туреччина задіяна значною мірою у конфлікті із Сирією, має проблеми на кордоні з Іраком, Іраном. І це звужує її можливості. Крім усього іншого, треба поставити собі таке питання: а чи є у Туреччини політична воля до ефективних дій на українському напрямку? Здається, її немає…

— Ви маєте змогу уже збоку спостерігати за діями нашого МЗС. Чи достатньо зусиль на дипломатичному фронті було докладено, щоб вийти з російсько-україн­ської кризи?

— Позиція МЗС мені видається не надто рішучою, багато його дій носять шаблонний характер — листування, певні кроки у рамках Ради безпеки ООН. Війни виграють не нотами протесту! Як можна підтримувати дипломатичні відносини з агресором, з країною-окупантом, який відібрав у тебе частину території?!

— Як дипломат з досвідом, спрогнозуйте подальший хід подій в Україні. Як Путін поводитиметься далі?

— Агресивно, нахабно, зневажливо. Не лише по відношенню до України, а взагалі щодо системи міжнародного права. Для нас більш важливо не те, що робитиме російський президент, — а як діятиме у відповідь Україна, її влада і народ? Якщо займемо рішучу, непоступливу позицію, Путін змушений буде реагувати, вносити корективи у свої плани. Якщо ж наша позиція буде непевною, нечіткою, якщо не проявлятимемо достатньої волі до спротиву окупанту, це фактично буде для Путіна запрошенням продовжувати ту загарбницьку політику, яку він зараз здійснює.

Попри критичні зауваження, які звучать на адресу української влади, поступово формуватиметься її міцна вертикаль. Влада опановуватиме себе, свою територію, встановить контроль над силовими підрозділами. Поставить надійний заслін на шляху провокаторів, саботажників, засланих козачків з території Росії. Іншими словами, візьме у свої руки всі важелі управління країною. Поступово ситуація нормалізується.

— Кажуть, на Росію здатна вплинути Рада безпеки ООН, яка може оголосити Крим демілітаризованою зоною…

— Для того, щоб повірити у те, що військові частини України в Криму допоможуть переконати Раду безпеки ООН чи Росію прийняти рішення про статус Криму як демілітаризованої зони, треба нічого не знати ні про ООН, ні про систему міжнародних відносин, ні про Росію. Вірити у реальність подібних перспектив чи сценаріїв можуть люди, які не мають ні патріотизму, ні гордості, ні здорового глузду.

Дорогі українські дипломати, військові і політики, ну, подумайте, навіщо це потрібно Путіну? Навіщо йому було йти на ризик, витрачати величезні ресурси на передислокацію військ, вести шалену пропагандистську кампанію, наражатися на міжнародні санкції, щоб потім у РБ ООН підтримати пропозицію про виведення своїх військ з Криму? Опустіться на землю!

Росія піде з Криму лише під тиском сили, якій не зможе протистояти. Жодних рішень РБ ООН з цього приводу не буде.

— Два слова про створений вами благодійний фонд з незвичною назвою…

— Це спроба інтегрувати Майдан і суспільство у сферу управління зовнішньою політикою. Заодно — створити певне альтернативне бачення зовнішньої політики України, альтернативний майданчик, таке собі альтернативне МЗС. Нас читають і чують. Чи прислуховуються — не впевнений.