Сусанна ЧАХОЯН: «Моєму чоловікові приємно, коли інші роблять мені компліменти»

Зі солісткою Національної опери України Сусанною Чахоян я познайомилася не за лаштунками оперного театру, а на знімальному майданчику телеканалу “Україна” під час запису передачі “Як дві краплі”. Харизматична, з почуттям гумору член журі підкорила учасників і глядачів ефектною зовнішністю і шармом. Незабаром Сусанна Чахоян знову вийде на сцену, але вже у ролі танцівниці у новому шоу “Пристрасті на паркеті” зі своїм чоловіком Альфредом Праусом. Про участь у шоу, навчання і особисте життя Сусанна Чахоян розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.

- Кілька років тому ви з рідної Одеси перебралися до Києва. Що цьому слугувало?

— Я їхала до Києва, щоб потрапити у клас Євгенії Мірошниченко. Так доля мене закинула сюди. Для одеситів це дуже непопулярний шлях (сміється. — Г. Я.). Якщо одесити кудись виїжджають з рідного міста — це має бути щонайменше Європа.

- Виходить, через Євгенію Мірошничеко ви і стали киянкою?

— Вона мені стала другою мамою — музичною. Дала мені путівку в життя, на велику сцену. Це була чудова людина і фантастичний педагог. Євгенія Мірошниченко розкрила мене не лише як співачку і актрису, а й як особистість.

- Ви візьмете участь у проекті на цьому ж телеканалі “Пристрасті на паркеті”. Та ще й з чоловіком. Як вам вдалося вмовити бізнесмена вийти на танцпол?

— Ой... Це тривало три місяці. Вмовляння, переконання... Він впирався до останнього (сміється. — Г. Я.). Але, врешті-решт, погодився. Заради мене. Альфред розуміє, що це цікаво для мене, і хоча для нього це жертовний момент, — дав згоду.

- Як ідете в гості чи на світські забави, чоловік любить танцювати?

— Ми буваємо не лише на світських забавах, а й на балах. І танцюємо разом, але не так часто і не у такому форматі, тобто професійно, як потребує проект.

- Для цього берете уроки танцю?

— Щодня з нами займаються хореографи по дві-три години.

- На програмі “Як дві краплі” ви завжди були з вишуканою зачіскою, в елегантних сукнях, з професійним макіяжем. Хто працює над вашим іміджем?

— На цій програмі працювали професійні стилісти, візажисти, перукарі... На проекті панувала така тепла, домашня атмосфера, що хотілося працювати. А якщо атмосфера позитивна, то й локони гарно вкладатимуться (сміється. — Г. Я.).

- А поза зйомками ваш повсякденний стиль одягу — класика, спортивний чи надаєте перевагу романтичному?

— Для вечірніх виходів — тільки елегантний стиль. У повсякденному житті — зручний. Я би не сказала, що це має бути спортивний костюм і кросівки. Одяг має бути зручним і водночас елегантним. Я рідко ношу взуття на високих підборах, оскільки багато ходжу пішки. Сцена — зовсім інший світ, у якому свій стиль, де я одягаю довгі сукні, але у них я почуваюся так само зручно, як і у джинсах.

- Ви — красива жінка. Мабуть, вашому чоловікові доводилося “відбиватися” від суперників не один раз? Чим Альфред підкорив ваше серце?

— Своєю мужністю. Ні, він не бився навкулачки через мене і не здійснював подвигів... Але у нього є чоловічий стрижень — викликає довіру до себе. Справжній чоловічий характер. Він лідер: це людина, яка веде за собою. От він і повів мене за собою (сміється. — Г. Я.).

- Як ви з ним познайомилися? Він же з Австрії.

— Познайомилися на світській вечірці. Альфред до цього вже років зо два жив у Києві. Точніше, між двома країнами — Австрією і Україною. Після нашого знайомства більше часу проводив у Києві.

- Альфред ревнивий?

— Він впевнений у собі. Бо тільки впевнені чоловіки можуть пишатися своїми жінками, а не ховати їх вдома, чи, як у нас кажуть, тримати за вітриною. Коли інші чоловіки роблять мені компліменти, бачу, йому приємно. Пишається, що на мене звертають увагу.

- Як він освідчився у коханні і попросив стати його дружиною?

— Наші стосунки формувалися таким чином, що коли настав момент кульмінації і вже було зрозуміло, що жити одне без одного не зможемо, слова були зайвими.

- Ваш син Данієль народився у Києві, однак має австрійське громадянство.

— Наразі у нього австрійський паспорт, але коли стане повнолітнім, зможе сам вирішити — громадянином якої країни хоче бути.

- Якою мовою розмовляєте зі сином?

— Я російською, тато німецькою, а у дитячому садку Данієль спілкується українською та англійською.

- Чоловік не підбиває вас повернутися до Відня?

— Я це чую щодня. Тому що наша країна, точніше, наше суспільство готує нам такі не завжди приємні подарунки. Альфред народився і жив у країні, де поважають права людей, поважають закони. Україні за все ще треба поборотися. Але ми продовжуємо працювати у цій країні, і на мене тут чекає мій глядач.

- Альфред часто приходить у Національну оперу, коли ви співаєте?

— Альфред супроводжує мене майже на всіх виступах, іноді з Данієлем. Це мої найвідданіші та найдорожчі фани!

- Ви виросли у музикальній сім’ї. Від кого успадкували такий голос?

— У моїй родині по материнській і батьківській лініях співали всі. Співають досі. З дитинства пам’ятаю, як співали мої обидві бабусі по материнській лінії. У них не було спеціальної музичної освіти, але голоси мали фантастичні. Мій батько також міг би стати прекрасним драматичним тенором.

- Коли ви вперше заспівали?

— У п’ятирічному віці. Але професійно займатися не дозволяли батьки. Вони розуміли, що співати можна починати дівчині з 18 років. Вдячна їм за це, бо не втратила свого голосу, як це трапляється з багатьма молодими дівчатами і хлопцями. У юному віці вони рвуться на сцену, а коли досягають 16-ти років, у них неправильна техніка, багато інших нюансів, яких важко позбутися. Усе це не дає змоги вийти згодом на професійну сцену. Я прийшла у вокальний світ зрілим музикантом і зі свіжим голосом.

- Ви — дипломована піаністка. Стажувалися у Франції, але ми вас знаємо як оперну співачку. Чи побачимо вас колись з концертом за роялем?

— Ні. Концертний рояль я залишила в іншому житті (сміється. — Г. Я.). Але моє домашнє піаніно — мій вірний друг і опора!