Вахтанг КІПІАНІ: «Лише два всеукраїнські канали зберігають адекватність...»

Відомий український журналіст, головний редактор та натхненник онлайнового науково¬популярного видання «Історична правда», донедавна ведучий програми «Підсумки з Вахтангом Кіпіані» на каналі ТВі. Про ТВі і звільнення, політику каналів і байдужість людей — у розмові з ним.

— Ваша співпраця з каналом ТВі з початком цього року завершилася…

— Пропрацював на ТВі близько двох років. В два етапи з перервою. Мені там було комфортно. ТВі — хороший колектив, творча атмосфера. Ми вільні у виборі героїв, форматів, інтонацій. Як журналіст відчував можливості працювати не лише як інформаційник, а й міг впливати на певну кількість людей, які з довірою ставляться до каналу і до мене. Особливо це відчув, коли була загроза, що канал от¬от закриють, і ми звернулися по допомогу. У Львові біля Ратуші вів мітинг на захист ТВі. Працюючи на цьому каналі, відчував постійний зв’язок з людьми, бачив, що роблю свою роботу не намарно. Але у зв’язку з тим, що канал цілеспрямовано витискали з кабельних мереж, забирали ліцензії, його аудиторія постійно звужувалася. А як тільки звужується аудиторія, звужуються рекламні надходження — і канал змушений затискати пасок. Менеджери сказали, що, плануючи бюджет на наступний рік, зрозуміли, що треба відмовитися від кількох програм, які існують на каналі, зокрема «Підсумків», які я веду. Це — неочікувано, але зрозуміло. Як би не було неприємно втрачати цікаву, добре оплачувану і вдячну роботу, але такою є реальність. Не бачу в цьому якихось політичних чи особистих підступів. Якби канал мав ширшу аудиторію, була б інша економіка каналу і ми мали б більше можливостей для спілкування з глядачем.

— Кажете, не бачите, якихось політичних підступів у тому, що йдете з каналу, але саме політика влади привела до такої ситуації на ТВі.

— Обмеження території, на якій дивляться канал, це — політичний вплив. Але наслідком політичного тиску, який здійснювала і здійснює влада на канал, стало звуження його економічних основ існування. А це — чиста економіка. Якщо канал раніше дивилося півтора мільйона людей, то зараз — півмільйона. Рекламодавець розуміє, що його аудиторія звузилася втричі. Запитання: навіщо платити маленькому каналу за маленьку аудиторію, коли можна заплатити гроші каналу, який має велику аудиторію, і це буде ефективніше? Створює умови, коли бізнес сам, забираючи гроші, сприяє не знищенню каналу, а зменшенню його можливостей. Люди знову можуть почати дивитися випуски тих каналів, які влада контролює.

— Наскільки змінить своє обличчя канал, адже з початком нового року з його ефіру зникне не лише ваша програма, а й «Музика для дорослих», «Шалений тиждень». Свою програму Микола Княжицький закрив ще раніше…

— Канал буде трохи іншим. Не скажу, що гіршим. Підстав говорити подібне — немає. Менеджери, які говорять нам про закриття програм, не відчувають себе щасливими від цього. Говорять з нами, як і раніше, по¬людськи, пояснюють ситуацію. Кажуть, якщо зможемо знайти спонсорів, партнерів, які зможуть підтримати наші чи інші проекти, то нас знову чекають на каналі. Та чи знайдемо ми їх? Марія Бурмака написала у Фейсбуці, що шукатиме. Я раджуся з людьми, можливо, якісь можливості з’являться, а, можливо, і ні. Тоді вийду як вільний агент на ринок і шукатиму там роботу.

— Після досвіду роботи у такій атмосфері, в такому колективі як на ТВі, наскільки прийнятно вам буде працювати на іншому каналі, політика якого гранично відрізнятиметься?

— Мав досвід роботи майже на всіх великих каналах: на «1+1», на «Інтері», «Новому каналі», «К1», пропрацював два сезони на ТВі... Було по¬всякому, але майже всюди — добре. Але міняються часи, менеджери, ставлення до журналістів. У теперішній ситуації, мені здається, є лише два всеукраїнські канали, які зберігають якусь адекватність у спілкуванні з суспільством, це — ТВі і «5 канал». Які б недоліки у них не були, все¬таки ці канали більшою мірою, ніж інші, дають можливість людям, зрозуміти, що відбувається. Споживаючи новини «1+1», чи «СТБ», чи «Інтера» і порівнюючи їх з новинами з Інтернету та тою інформацією, яку здобуваю сам як журналіст, розумію, що дивлячись тільки їх, я б не знав і не розумів би нічого з того, що відбувається в країні. Це — біда цих каналів. Стати в ряд з тими, хто бідує, мені ніяково. Але я — журналіст, і хочу і буду шукати роботу. Можливо, вона не буде пов’язана з новим інформаційним чи політичним мовленням. Я, по суті, — універсальний журналіст.

— Якщо говорити про ці великі все¬українські канали, які відірвані від того, що насправді відбувається в Україні, і які політичні реалії відсувають на догоду розважайлівці, то, на вашу думку, як довго такий курс може тривати і куди він ці канали заведе? Чи залишатиметься така відсторонена від реалій українського життя ніша вигідною?

— Це вічна дискусія: курка чи яйце. Чи люди хочуть розважайлівки і канали це показують, чи канали це показують, а люди дивляться. Істина — посередині. Так, канали вхоплюють тренд. Дехто, звичайно, цей тренд нав’язує. А люди «підсідають» на легке, інтригуюче, особистісне телебачення без політики, без «напрягу». Реаліті¬шоу, драматичні сімейні історії, проекти на кшталт «Зважені та щасливі». Рейтинги показують, що назагал саме це користується популярністю. Але з кола моїх знайомих більшість або відмовилися від телевізора повністю, або він виконує ритуальну функцію. Вони більшу частину інформації отримують з Інтернету. Для людей середнього віку, для молодих телевізор гратиме все меншу і меншу роль. ТВі став по суті Інтернет¬телебаченням, каналом, який активно комунікує з соціальними мережами, розповсюджує там інформацію про себе і про те, що транслює. Ті канали, які не розуміють цього і відсторонюються від суспільства грою в життя, не показуючи те, чим живе суспільство насправді, багато втрачають. Хоча з економічної, ринкової точок зору, у плані заробітків у них поки що все нормально. А ТВі, натомість, — маленький опозиційний політичний канал. Тому можна закинути мені, мовляв, навіщо розповідаєш про успішність, краще подивися у список Forbes: там ТВі нема, а є власники «1+1», «Нового каналу», «Інтера», «України»…

— Яку роль відіграє телевізор у вас вдома?

— Раніше багато років поспіль сімейно дивилися вечірні новини на СТБ. Але потім вони (як журналіст знаю, що зі зміною редактора, значної частини журналістів, зі звільненням Османа Пашаєва, Наталки Соколенко, Сергія Андрушка) суттєво змінилися. І моя дружина просто перестала вмикати телевізор в певний час. Ми все частіше почали дивитися новини ТВі. Не тому, що я там працював. Просто дружина сказала, що їй потрібне більш адекватне джерело інформації, ніж СТБ. Дивимось час від часу і ТСН, і СТБшні програми. Але це — швидше фонове дивлення, а не спеціальне, як було раніше. Час від часу дивимось кіно, якісь разові проекти… Діти дивляться дитячі канали. Але особисто я тепер рідко дивлюся ТБ, більшість інформації отримую з Інтернету і мене це задовольняє. Будь¬який телевізійний продукт, який вартий уваги, все одно там з’явиться.

— Як сприймаєте позицію людей стосовно ТВі. Був пік прихильності до каналу, люди збирали кошти, організовували мітинги, були заангажовані цим питанням. Утиски ТВі продовжуються, канал далі зникає з пакетів кабельних провайдерів, але організованого спротиву чи хоча б пуб¬лічного обурення практично нема…

— Самозахист в українців не працює. Ми в багатьох сферах себе не захищаємо, не лише в тому, що нам не дають дивитися той канал, який хочемо. Піднімають необґрунтовано тарифи — мовчимо. Недоплачують зарплати, пенсії — суспільство мовчить. Викидають канал з мереж — глядачі мовчать. Був період часу, коли люди, будучи стимульованими з того ж таки каналу, виходили, протестували, писали листи, присилали гроші. Але це була разова акція. Кожен день людина не може зважитися на подвиг. Вона йде працювати, відпочивати, жити. В цьому її житті ТВі займає маленьку нішу. Люди не розуміють, що, якщо втратять можливість чути ТВі, то багато інформації більше ніколи не отримають з телеекрана. Багато тем, зокрема пов’язаних з корупцією в теперішній владі, інші канали просто не піднімають. Те, що розповідає Наталка Седлецька у програмі «Тендер News», не може виходити ні на «СТБ», ні на «Інтері», ні на ТРК «Україна», ні на «1+1». Втративши можливість дивитися такі програми, мільйони українців втратять розуміння, що відбувається в країні. Але це — частина великої проблеми. Люди і в інших сферах себе не захищають. Боротьба за ТВі це — боротьба за право отримувати більше інформації, право краще стояти на ногах, розуміти наміри влади, можливості опозиції, свої власні інтереси в цій країні. Якщо цього нема — це прикро. Але суспільство має визріти, щоб навчитися боротися за це.

— Як загалом оцінюєте журналістику в Україні? Читала, що найбільшою проблемою у цій сфері вважаєте не замовні матеріали чи продажність, а брак впливу ЗМІ на українців.

— Доволі песимістичний стосовно впливу ЗМІ на людей. З точки зору споживацького суспільства є класні телепрограми на багатьох каналах, які прекрасно зроблені і які цікаво дивитися. Це — і співочі шоу, і реаліті¬шоу. Але програм, які спрямовані на те, щоб пробудити думку, простимулювати зростання їхньої політичної активності, — мало. А неактивна в політичному сенсі людина дозволяє собою маніпулювати. Журналістика не виконує цього свого завдання, бо суспільство цього не надто прагне. Виникає дилема: суспільство не хоче і журналісти не роблять, журналісти не роблять і суспільство не хоче. Це — як в танго, коли обидва партнери можуть вести. А в нас цього не робить жоден. Брак впливу журналістики пояснюю й тим, що люди відмовилися від читання. В Польщі є не один десяток газет, журналів, які мають понад стотисячний наклад. У нас на пальцях однієї руки можна порахувати серйозні видання, які мають такі наклади. Поляки читають, а наше суспільство зупинилося в розвитку.

Довідка

Вахтанг Кіпіані народився у 1971 р. в місті Тбілісі. З грудня 1980 проживає в Україні. У 1989—1994 рр. навчався на історичному факультеті Миколаївського державного педагогічного інституту (спеціальність «вчитель історії та правознавства»). Два роки викладав в Українській педагогічній гімназії Миколаєва. Працював у газетах «Україна молода», «Киевские ведомости», на теленакалах «Новий», «1+1», «К1» та «ТВі». Був головним редактором журналу «Фокус», шеф¬редактором проекту «Великі українці» на «Інтері», ведучим президент¬шоу «Українська рулетка» на Першому Національному каналі. Колекціонує газети (має понад 24 тисячі назв періодичних видань XIX¬XXI століть з Російської імперії, СРСР та української діаспори). Одружений. Дружина — Тетяна. Виховують дочку Тамару (1998 р.н.), синів Іларіона (2001 р.н.) та Давида (2006 р.н.).