Чим небезпечні вузли у щитоподібній залозі?

Вузловий зоб — одне з найпоширеніших захворювань щитоподібної залози. За словами лікаря-ендокринолога Віталії Бурлуцької, утворення у цьому органі має від 5% до 50% населення. Порівняно з чоловіками, жінки хворіють у п’ять разів частіше, і чим старша людина, тим більша ймовірність, що у її залозі з’являться вузлові утвори. У 50 років їх мають вже кожна друга жінка й кожен п’ятий чоловік.

Діагностують патоло­гію, коли у товщі органу виявляють новоутворен­ня, які можуть мати різну струк­туру (бути твердими, заповне­ними рідиною, або частково твердими, а частково — запо­вненими рідиною). Лікар може намацати вузли на шиї у пацієн­та або побачити пухлинки, про­вівши УЗД.

Вузли щитоподібної зало­зи часто діагностують випадко­во, коли людину обстежують з приводу іншого захворювання. Більшість вузлів є занадто ма­лими, щоб хворий міг їх побачи­ти чи відчути. Найбільша небез­пека цих новоутворень полягає у тому, що вони можуть вияви­тися злоякісними, і таке спосте­рігається у 5−17% випадків.

Як повідомляє Медичний центр Каліфорнійського універ­ситету у Сан-Франциско (UCSF Medical Center), збільшена щи­топодібна залоза (а це ми й на­зиваємо «зобом») може продо­вжувати добре функціонувати та виробляти необхідну кількість гормонів. Насправді більшість випадків зоба і вузлів не викли­кають проблем зі здоров’ям. Од­нак зоб може бути ознакою пев­них станів, які змушують орган виробляти занадто багато гор­монів (так званий гіпертиреоз) або занадто мало (гіпотиреоз).

Майже всі випадки збільшен­ня щитоподібної залози є на­слідком неефективного синте­зу гормонів залозою. Коли вона не може виробляти достатню кількість гормонів, компенсує це, збільшуючись. У всьому сві­ті найпоширенішою причиною збільшення щитовидки є недо­статня кількість йоду у раціоні. Серед інших причин — генетич­ний чинник і прийом деяких ліків (наприклад, карбонату літію).

Підтверджує це й Віталія Бур­луцька. Важливу роль у виник­ненні вузлового зоба відіграє генетичний фактор, а також ен­демічність регіону. До йодо­дефіцитних областей в Україні зараховують Львівську, Черні­вецьку, Івано-Франківську, За­карпатську, Волинську, Тер­нопільську та Рівненську. Тут нестача йоду є не лише у воді, повітрі та ґрунті, а й у харчових продуктах.

Серед причин, чому роз­вивається зоб, виокремлю­ють також:

• патології щитоподібної за­лози, такі, як аутоімунний тире­оїдит, зміни у секреції тиреоїд­них гормонів;
• травми органу;
• стреси;
• інфекційні захворювання;
• токсичний вплив лакофар­бових матеріалів;
• променева терапія або ра­діаційне опромінення.

«Золотим стандартом» діа­гностики вузлового зоба вважа­ється УЗД. Під час цього дослі­дження фахівець може не тільки оцінити розмір та структуру щи­топодібної залози, а й побачити вузлові утворення, розпізнати, яких із них варто побоювати­ся, а за якими достатньо просто спостерігати. Лабораторне до­слідження полягає у проведен­ні загальноклінічних обстежень, аналізів на збільшення рівня ти­реоїдних гормонів, антитіл до тиреопероксидази, а за необ­хідності - онкомаркерів.

За інформацією UCSF, дис­комфорт або біль пацієнт відчу­ває, коли вузол збільшується в розмірах або стає настільки ве­ликим, що заважає диханню чи ковтанню. Якщо функція зало­зи порушена, можуть виника­ти інші симптоми. За гіперти­реозу це втрата ваги, безсоння, тривога, тремор рук і непере­носимість спеки. За гіпотирео­зу — збільшення ваги, неперено­симість холоду, м’язові судоми, уповільнене мислення та при­гнічений настрій.

У багатьох випадках лікарі вдаються до тактики «спостері­гати й чекати». Проте якщо вуз­ли супроводжуються неприєм­ними проявами або негативно впливають на загальний стан здоров’я, їх потрібно лікувати. Варіанти лікування включають прийом гормональних препара­тів, терапію радіоактивним йо­дом і хірургічне втручання.

Синтетична форма гормону щитоподібної залози може до­помогти зменшити зоб і стиму­лювати роботу органа. Само­почуття хворого покращується вже через тиждень після почат­ку прийому таблеток, а через кілька місяців прояви хвороби взагалі зникають.

Радіоактивний йод також зменшує зоб або вузол, котрий змушує залозу виробляти за­надто багато тиреоїдних гор­монів. Його людина приймає у вигляді капсул або рідини. По­трапивши в організм, він кон­центрується у щитоподібній за­лозі та руйнує всю або частину хворої тканини залози, не ушко­джуючи здорові.

При проведенні оперативно­го втручання лікарі, як правило, застосовують мініінвазивні під­ходи, щоб на шиї у пацієнта не залишився шрам або щоб він не був великим.

За словами Віталії Бурлиць­кої, показаннями до прове­дення операції є:

• підозра на рак щитоподіб­ної залози;
• якщо вузловий зоб — ве­ликих розмірів, спричиняє де­формацію сусідніх анатомічних структур (трахеї, стравоходу, судин, нервів) і супроводжуєть­ся такими симптомами, як від­чуття дискомфорту у ділянці шиї, осиплість голосу, порушен­ня ковтання, кашель, який не піддається лікуванню й утрудне­не дихання за відсутності фізич­ного навантаження;
• у разі токсичного зоба, коли протягом 1,5−2 років ліку­вання таблетками неможливо домогтися одужання або трива­лої ремісії;
• наявність вираженого кос­метичного дефекту.

Хірургічне втручання полягає у повному або частковому вида­ленні щитоподібної залози та/або видаленні великих чи злоякісних вузлів. Серед можливих післяопераційних ускладнень — ушкодження нервів, що контро­люють м’язи, які рухають голо­сові зв’язки. Це може вилитися як у втрату можливості «брати» 1−2 високі октави під час співу, так і у зміну голосу на шепіт. За­лежно від того, яку частину за­лози видалено, хворий може бути змушеним приймати син­тетичний гормон до кінця життя.

«Кожна людина повинна дба­ти про свою щитоподібну зало­зу, — нагадує лікарка. — Щодня вживати йодовмісні продукти у межах вікової норми, достат­ню кількість вітамінів і мінералів, остерігатися шкідливого впли­ву зовнішніх факторів і раз на рік проходити обстеження в ендо­кринолога».