Женемо депресію геть!

Головною причиною є си­туація власного старіння — острах фізичної немочі, труд­нощів самообслуговування, складнощі у спілкуванні вна­слідок вираженого ослаблен­ня зору й слуху, самотність. Крім того, у старшому віці ми найбільш підлягаємо різ­ним втратам — наприклад, переживаємо горе з приво­ду смерті близької людини, у зв’язку з можливим захворю­ванням дружини чи чоловіка, розлукою із дітьми, позбав­ленням роботи і втратою со­ціального стану.

У цьому віці відбувається зниження адаптаційних мож­ливостей організму загалом. При цьому втрачається ак­тивність, знижується емоцій­ний резонанс, зростає впер­тість. Ми починаємо більше уваги приділяти своїм від­чуттям, піклуватися про своє здоров’я. Встановлено, що лише у половини осіб стар­шого віку спостерігається адекватне ставлення до сво­го фізичного стану, в однієї чверті - переоцінка свого фізичного стану, а в іншої пе­реоцінка має іпохондричний характер (іпохондрія — бо­лісно-пригнічений стан). Ми переймаємося внутрішньою роботою свого організму, переконані в наявності у нас тяжкої недуги, якої насправді немає.

З роками накопичується кількість перенесених хво­роб, операцій, нещасних випадків, ми почуваємо­ся хворими, навіть якщо зі здоров’ям усе у відносному порядку. Надмірна заклопо­таність часто провокується перебільшеним уявленням про те, якою наша активність була раніше і якою стала че­рез фізичні обмеження ві­ком. Неприємні відчуття, що з’являються в тілі, відволі­кають від зовнішнього світу, підсилюють спрямованість усередину себе.

Чим старшими ми стає­мо, тим менше залишається в нас гідних справ, ніщо не відволікає від думок про са­мих себе. Нас часто гнітять жалкування про втрачене, каяття совісті, самотність. Ми можемо гостро пережи­вати тяжке відчуття порож­нечі й непотрібності. Все, що відбувається, здається ма­лозначним і нецікавим.

Спроби підтримати, за­спокоїти нас видаються не­щирими, безглуздими і часто дають зворотний ефект. Роз­вивається депресія, як пра­вило, повільно, хоча можливі й протилежні ситуації, коли зниженню настрою передує раптова психічна травма або гостре захворювання. З’являються й наростають пригніченість, необґрунто­вані або перебільшені по­боювання за своє здоров’я, стан близьких, матеріальне благополуччя. Слабшає при­хильність до родичів, друзів, рвуться соціальні зв’язки. Що ж робити?

Найперше й найголо­вніше — всіма силами на­магайтеся уникнути згада­них симптомів. Вважається, що підбадьорювання може дати зворотний ефект. Проте ви повинні - просто забов’язані! — усвідомити: нічого надприродного не відбувається, ваш вік — не перешкода справам, любо­ві, радощам життя. Змусьте себе стрепенутися! Хто ска­зав, що любов і прихильність залишилися в минулому? Це — найбільша омана! З роками любов стає глибшою, мудрі­шою, повнішою. Розрада — у вашій другій половинці. Адже з роками ми буквально зрос­таємося з ними, настільки заглиблюючись одне в одно­го, що ці зв’язки неможливо зруйнувати. Цінуйте кожну секунду, що вам призначено провести разом. Кохайте й будьте коханими! Необхід­но одержувати задоволення від життя. Якщо ви самотні, встановлюйте нові соціаль­ні стосунки й відновлюйте старі, відродіть хобі, інтерес до різних видів діяльності (наприклад, до домашньої кухні), займіться квітникар­ством. Благотворно вплива­ють відвідування храму, ак­тивна участь у добродійності й допомога іншим людям.

Нінель Кузнецька.