Гінекологів вчать правильно комунікувати з пацієнтками

2,7 мільйона українців живуть з інвалідністю, і це — статистика станом на 1 січня 2020 року. Відповідно до нещодавніх оцінок, 20% населення України (й приблизно 20% внутрішньо переміщених українців) — це люди з розладами зору, слуху, фізичними або інтелектуальними порушеннями, як вродженими, так і набутими. Ці дані не остаточні, адже щодня українці, військові та цивільні, травмуються внаслідок бойових дій.

Найбільшим бар'єром, що стримує людей з інвалідністю від участі у суспільному житті, є оцінювальні судження, уперед­ження й стереотипи. Зокрема, що інвалідність — це відхилення від норми, яке необхідно випра­вити чи вилікувати, що життя під одним дахом з такою людиною — це тягар тощо. Людям з інвалід­ністю також вкрай складно отри­мати послуги зі сексуального або репродуктивного здоров’я. Передусім такою перешкодою є неготовність медиків надавати послуги таким пацієнтам та від­сутність «безбар'єрності» у ме­дичних закладах.

Опитування пацієнток з ін­валідністю показало, що 76% жінок не можуть потрапити на прийом до гінеколога через від­сутність ліфта у медичному за­кладі (якщо кабінет гінеколога розташовується на верхніх по­верхах). Понад 13% скаржаться на некоректну поведінку й ви­словлювання медперсоналу на свою адресу. Більш як 14% сти­каються з проблемою недоступ­ності медичних послуг.

Щоб виправити цю ситуа­цію, БФ «Здоров'я жінки та пла­нування сім'ї» за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі на­родонаселення, та Партнерства ООН із захисту прав людей з ін­валідністю започаткував проєкт «Інтеграція гендерно-орієнто­ваного охоплення осіб з інвалід­ністю в гуманітарну допомогу в Україні», в рамках якого в 11 областях планують оснасти­ти 27 гінекологічних кабінетів безбар'єрного доступу, а до кін­ця червня відкрити ще 10 таких кабінетів.

Інклюзивний гінекологічний кабінет — це простір, який вра­ховує і потреби жінки, яка пере­сувається на візочку, милицях чи протезах, або є незрячою, й потреби лікаря, який проводить огляд. Зокрема тут встановле­не гінекологічне крісло з регу­люванням висоти, є ходунці на колесах, підіймальні пристрої, опори-поручні тощо.

Проте, як визнають ініціато­ри проєкту, розв’язати пробле­му, лише оснастивши кабінети, не вдасться. Потрібно змінюва­ти ставлення лікарів. Як зазначи­ла у коментарі «ВЗ» очільниця БФ «Здоров'я жінки та плану­вання сім'ї» Галина Майструк, причиною некоректної поведін­ки медпрацівників є брак знань та навичок. Жінки з інвалідніс­тю стикаються зі стереотипа­ми щодо їхньої фертильності й здатності народити та догляда­ти здорову дитину, з обмежен­нями у самостійному прийнятті рішень щодо свого сексуального життя, браком сексуальної осві­ти. Як результат — стикаються з бар'єрами до отримання послуг із сексуального та репродуктив­ного здоров’я, хоча пацієнтки з інвалідністю мають такі ж права, як і будь-яка інша українка.

Відтак для акушерів-гінеко­логів вирішили розробити посіб­ник-пояснення, як правильно ко­мунікувати з такими пацієнтками. «Знання базових норм спілкуван­ня щодо людей з інвалідністю не лише робить взаємодію під час надання медичних послуг більш комфортною, а й відіграє важ­ливу позитивну роль у зменшен­ні стигми та дискримінації, яких вони зазнають у суспільстві», — резюмує Галина Майструк.