Про USAID: війна відійшла на другий план

Всі підраховують хто, коли і скільки забрав (забере) з 7 млрд американської допомоги.

Чому я вирішив про це написати? Причин кілька. Перша - ми поки зупинилися за один крок від знаменитого «Ваша дружина американка» з 2003-4 років або, не менш знаменитого «зовнішнього управління» зразка 2017-19 років. Повторюся, поки. І це дуже тривожно, особливо на фоні війни.

Друга причина - навіть спроби дискусії зводяться до позиції одних про безглузді тисячі круглих столів і позиції інших про допомогу лікарням, школам і т.д. Простіше кажучи, в 99% дискусія зводиться до «сам дурень» і це при тому, що ця дискусія розколює суспільство.

Але за всім цим дискурсом «сам дурний» губляться не лише причини, але й особливо ніхто не хоче говорити про реальні відкати (ну не секрет же, що обмежене коло організацій бере гранти і далі забирає собі до 70%, а субпідрядники за 30% виконують 100% роботи. Є тут, напевне, і корупція, на тих самих школах, лікарнях і не тільки. Є й просто ідіотизм, коли міністерства не розробляють політики, а чекають грантів на те, щоб якась група людей замість них розробила ті самі політики (нагадаю головна функція міністерства - розробляти політики). Про офіси реформ в більшості міністерств, я взагалі мовчу. Хто стикався з ними, розуміє, наскільки це, переважно, штучні і непотрібні утворення. А головне, все це прикривається фіговим листком «кращих європейських практик».

Але, як на мене, навіть все це вторинне. Починати треба, як мені здається, з іншого. Верхівка суспільства розділена на ряд ворогуючих груп, які щиро ненавидять одна одну (пів року тому пафосно презентувалося соціологічне дослідження про те, що в суспільстві немає розколів, так от ці розколи дуже чітко видні на прикладі освоєння грантових коштів). Які це групи?

• ватні (проросійські) сили, які ненавидять цю державу;
• «старі» проєвропейські еліти, які давно стоять на україноцентричних позиціях, в деякі моменти були при владі. А своїм джерелом добробуту мають і реальний бізнес і заробляння на державі;
• так звані «білі пальта», новіші проєвропейські еліти, які є україноцентричними, заробляють на власному бізнесі і державі, але свою політичну ідентичність будують на своїй вищості над іншими, новаторстві і виключному праві бути моральними авторитетами;
• політичні пристосуванці, які є частіше за все регіональними князьками, які переважно заробляють на власному бізнесі та бізнесі залежному від регіональних бюджетів.

Це моя особиста класифікація, яка не претендує на вичерпність, але я точно розумію, що нинішні сварки навколо іноземної допомоги - це історія не лише про гроші, як це подає більшість оглядачів. Це історія про задавнений конфлікт цих груп, який транслюється нижче і стає міжполітичним конфліктом ширших мас.

А основа цього конфлікту - це відсутність двох базових речей розвитку країни:

1. Відсутність права на помилку (якщо ти помилився, ти ворог);
2. відсутність навіть спроб говорити про роботу над помилками (якщо щось названо успішною реформою, навіть розумне вдосконалення цієї реформи ініційоване іншою групою - це замах на святе).

Можна було б додати ще багато чого, але я дуже песимістично ставлюся до виправлення цієї ситуації. Чому? Бо діалог не потрібен жодній із сторін. Повторюся - жодній. Відсутність діалогу і культура ненависті навіть між близькими ідеологічно структурами - це взагалі наша особливість.
Через три місяці половина грантів точно залишиться (а всі антикорупційні ініціативи майже в повному обсязі) і на цьому вся ця буря в склянці води затихне. А проблеми залишаться. Ну а імітація боротьби з чимось, знову породить такі «важливі» професії, як фасилітатор, ментор чи просто реформатор.

Джерело