Людопад за розкладом

У перші дні після снігопаду й зниження температури, в середині грудня, у повній пітьмі (бо ж освітлення у Львові вимикають за графіком) перехожі опинилися на суцільній ковзанці, на якій щоразу хтось падав. Добре, якщо людина змогла самостійно підвестися, бо нічого собі не пошкодила. Мені пощастило менше…

Чимчикуючи увечері з робо­ти вулицею Смаль-Стоцького, на слизькій ділянці я впала. Але так, що самотужки підвестися вже не змогла. Допомогли стати на ноги кілька чоловіків. Дві милосердні жіночки ще кілька хвилин не від­ходили від мене, перепитували, чи не паморочиться у голові, чи не нудить, наполягали викликати «швидку», або щоб я дочекалася рідних, які мене запровадять до­дому. Та я, щиро подякувавши їм за небайдужість, опустивши трав­мовану ліву руку і намагаючись нею не рухати, помаленьку піш­ла на трамвайну зупинку. Бо у за­звичай переповненій у такий час маршрутці на мій стогін від болю, очевидно, ніхто б не зважав. Рука боліла несамовито.

Вранці поїхала у травмпункт Лі­карні святого Луки (раніше — 8-ма міська лікарня). Довжелезна черга травмованих із тими, хто їх супро­воджував, надії швидко дізнати­ся діагноз не залишила. Довелося просидіти у ній пів дня.

Рентген (безкоштовний, але якщо потрібно вивести на плів­ку, то слід заплатити 160 грн) і КТ (від 900 грн, залежить від травмо­ваної ділянки) засвідчили — пере­лом плечової кістки. А відтак, за словами лікаря, у мене два варі­анти: оперативне втручання для встановлення пластини або на­кладений на пів року гіпс. Перший варіант дуже дорогий — вартість титанової пластини близько 30 ти­сяч гривень. Плюс медикаменти — ще орієнтовно 10 тисяч. Другий — більш бюджетний, але лікар по­переджає - гарантії, що рука змо­же функціонувати повноцінно, він не дає. Родичка з родини чоловіка після багатомісячного гіпсування нині може підвести руку лише на рівень столу. Тож зрозуміло, який варіант, попри його дороговизну, я вибрала.

Лікарня з травмованими паці­єнтами переповнена. Чимало літ­ніх людей — старших за 80 років. Щодня тут щонайменше п’ять-шість операцій. Якщо операцію розпочали і почала лунати ненави­сна сирена, її все ж завершують, але нових оперативних втручань до відбою не розпочинають.

Лікування дороге і тривале. Су­сідка по палаті, 81-річна пані Ган­на з вулиці Виговського, впа­ла біля свого будинку, зламала і руку, і шийку стегна. Коли «швид­ка» привезла її до лікарні, там від­разу запитали, чи має 30 тисяч на операцію. До речі, 13 років тому, коли моя свекруха теж зламала шийку стегна, пластина коштува­ла 10−11 тисяч. На той час також чималі гроші. Пластину можна ви­йняти через рік, коли кістки добре зростуться, але то буде знову опе­рація — з анестезією і реабіліта­ційним періодом. Правда, як ска­зала представниця постачальника пластин, КТ і МРТ з цією пласти­ною можна робити, але щоб про­йти рамку в аеропорту, дове­деться зібрати купу довідок, які підтверджуватимуть наявність ме­талу у тілі.

З лікарні після операції, за умо­ви, що немає ускладнень, ви­писують за 5−7 днів. Далі робо­та самого пацієнта — вправи для розробляння суглоба, огляди ор­топеда-травматолога, вживання прописаних ліків… Шви знімають через два тижні після оператив­ного втручання, а бандаж-підтри­мувач руки мені доведеться носи­ти впродовж місяця. Пацієнтам з травмованими ногами ще склад­ніше — ходулі, милиці, ціпок — все це може стати атрибутом на три­валий час.

Нині весь грудневий сніг і лід розтанув, мряка і дощ вже не є та­кими небезпечними за плюсової температури. Але мене досі ціка­вить питання: чому цьогоріч вули­ці Львова не посипають ні піском, ні піскосумішшю, ні сіллю (мабуть, надто дорога), ні розрекламова­ною минулого року кавовою гу­щею?

За іронією долі, двірничка з на­шого ОСББ теж впала і зламала руку біля будинку, який доглядає.