«Хочу, щоб старовинні ліхтарі стали об’єктом культу»

Скільки би львовознавці не вивчали старовинний і вічно молодий Львів, все одно весь час знаходяться якісь «білі плями», тобто не вивчені місця в його історії. Так сталося зі старовинними ліхтарями, які прикрашають центр міста Лева. Здавалося б, ці височезні свідки історії завжди у всіх на виду, а значить, вже добре вивчені і описані науковцями. Парадокс, але це не так! Адже, як виявив студент 5-го курсу Львівської політехніки Дмитро Мойсеєнко, ні в Інтернеті, ні у друкованій літературі про ці ліхтарі досі не було ані рядочка.

Зацікавившись старовин­ними ліхтарями ще три роки тому, Дмитро так доско­нало, з науковою скрупульозністю вивчив предмет, що цього року вже провів кілька екскурсій на тему ліх­тарів для львівських гідів. А ще хло­пець написав велику статтю, де ви­клав усі етапи свого дослідження, — з картами, схемами, візуалізаці­єю. Була і робота в архівах, пере­писка з Віденським технічним музе­єм, співпраця з ЛКП «Львівсвітло», міським управлінням охорони істо­ричного середовища, консультації з профільними фахівцями… У по­дальших планах Дмитра — довести до пуття стару історію із невдалою реставрацією 13 ліхтарів, демонто­ваних 2015 року з проспекту Свобо­ди. А також відновити хоча б один унікальний ліхтар з тих, що стояли сто років тому перед Львівським за­лізничним вокзалом.

Ми зустрілися з Дмитром Мойсе­єнком, звичайно ж, на проспекті Сво­боди — саме там найбільше старо­винних ліхтарів. Одразу веде мене до великого каштана навпроти Опер­ного театру, де в гущавині ховаєть­ся опора ліхтаря-ветерана. Це майже все, що від нього залишилося. Само­го ліхтаря вже немає, а висока щогла служить місцем для гучномовця.

«Декор на цій опорі радянського виробництва — австрійський чавун­ний виріб 1909 року, — розповідає Дмитро. — Таких ліхтарів, з деко­ром у вигляді квітки конвалії, було багато. Починалися від вулиці Горо­доцької і йшли усією центральною променадою: нинішнім проспектом Свободи, площею Міцкевича, пло­щею Соборною, площею Галицькою і аж до вулиці Франка. Зараз їх за­лишилося 39. Частина на проспек­ті, частина має тільки опори і не має ліхтаря, частина відреставрованих 2015-го і 10 невідреставрованих одиниць, які зберігаються на базі «Львівсвітла».

— Як почалося ваше захоплен­ня ліхтарями? І чому саме ліхта­рі?

— Три роки тому я зацікавився іс­торичними фотографіями, зокрема вивчав історичні фото свого будин­ку, вулиці. На різних світлинах мені впадали у вічі саме ліхтарі. Почав шукати інформацію про них в Інтер­неті і… мені не вдалося знайти жод­ного рядочка! Я зрозумів, що цю тему ніхто не досліджував і почав сам досліджувати. Мені тоді було 17 років, я був на першому курсі Львівської політехніки.

Тож я почав «копати», шукати ін­формацію. У тому числі шукав в ар­хівах. Спочатку це було щось ама­торське, а потім вилилося у щось серйозне, в тому числі у співпра­цю з Львівською міськрадою. Мені було приємно, що моє зацікавлення знайшло позитивний відгук у очіль­ниці управління охорони історично­го середовища Лілії Онищенко.

Основним моїм інтересом були саме ліхтарі 1909 року, які є на про­спекті Свободи. 14 метрів заввишки, тому я їх класифікував як надвисокі ліхтарі. Вони, як на мене, є найбільш масовими і найбільш цікавими з точ­ки зору популяризації. Тому що у них є і прив’язка до Відня, і прив’язка до сецесії, і одночасно прив’язка до сьогодення. Комусь здається, що ліхтарі виглядають як щось від­окремлене від навколишнього се­редовища, але насправді вони тісно з усім переплітаються, — починаю­чи від трамвая (бо це електрифікація міста) і закінчуючи тим самим віден­ським сецесіоном, і теорією культу­ри, архітектури і стилю.

— А яка тут є прив’язка до Від­ня?

— Мені важливо було знайти під­твердження моїх домислів, що ви­робником цих ліхтарів є компанія Філіпа Вааґнера з Відня. Я звер­нувся до Віденського технічного музею, і мені відповіли: хоча вони втратили всі креслення цих ліхтарів, але також вважають, що виробни­ком львівських надвисоких ліхтарів є компанія Філіпа Вааґнера. Також я встановив, що у Львові ці ліхтарі з’явилися на п’ять років пізніше, ніж у Відні, а саме на зламі 1908−1909 років. Таким чином ЛКП «Львівсвіт­ло» є балансоутримувачем найбіль­шої у Львові кількості цієї надцінної та унікальної продукції — надвисо­ких ліхтарів.

Ось, наприклад, один з ліхтарів навпроти пам’ятника Тарасові Шев­ченку. Бачимо, що п’єдестал тут ве­ликого розміру, тобто тут було за­проєктовано два світильники. Якщо менший п’єдестал — мав бути один світильник. Розміщення цих ліхтарів пов’язано із прокладанням тролей­бусної лінії вже за радянських ча­сів, приблизно 1954 року. Тоді тре­ба було встановити нові опори, які би витримали контактну мережу тролейбуса. Тому перебудували всі ліхтарі. З часом ці кронштейни за­мінили на звичайні дуги. Вони збе­режені, наприклад, біля пам’ятника Тарасові Шевченку. А потім частину з них демонтували і викинули, а час­тина дійшла до нашого часу і була відреставрована, правда, з певни­ми помилками, вже за Незалежнос­ті. Це про територію від Етнографіч­ного музею до вулиці Коперника.

А з ділянки від Етнографічного музею до вулиці Городоцької ліх­тарі прибрали, коли продовжували 33-й тролейбус. І вони зараз лежать на складі, чекають на реставрацію. Вони в нижній частині є автентич­ними. Замість них встановили чорні опори. Передбачалося, що вони бу­дуть тимчасовими — на час рестав­рації автентичних. Але оскільки не­має фінансування, то з 2015 року ці тимчасові опори стоять на проспек­ті, а демонтовані автентичні опори лежать на складі. У процесі рестав­рації їх мають відчистити від наша­рувань фарби, з-під якої вже погано видно орнамент. Також планується доробити втрачені верхні частини ліхтарів відповідно до фотографії.

— Ви проводили екскурсії для львівських гідів. Що їх найбільше цікавило?

— Я був здивований тим, що най­більш цікавий для них був радян­ський період і адаптації, які ці ліхта­рі мали протягом цього періоду. Це була екскурсія в межах Днів сеце­сії, я її провів на замовлення Львів­ської міськради, Бюро спадщини. Але я не є екскурсоводом. Я про­сто хочу привернути увагу людей до теми старих ліхтарів. Вважаю, їхня історія є достатньою, щоб вони стали своєрідним об’єктом куль­ту. Щоб вони набули культурної цін­ності на рівні таких візитівок Льво­ва, як Оперний театр, площа Ринок, бруківка тощо.

От подивіться на ще один ліх­тар 1909 року — на розі вулиці До­рошенка і проспекту Свободи. На ньому можна простежити, як від­бувалася реставрація за період Не­залежності. У 2015 році відрестав­рували нижню його частину. На ній відновили оригінальний герб Льво­ва, колону (верхню частину), якої не було. Сама історична частина тут бездоганна. А от те, що вище п’єдесталу, тобто вище декору — це вже псевдоісторичне, не відповідає первісному вигляду. Усе через те, що втрачені креслення.

У нижній частині п’єдесталу є маленькі дверцята. У 1909 році там всередині була спеціальна лебідка. Працівник Міських електричних за­кладів кожні три дні приходив, від­кривав ці дверцята, крутив лебідку — і світильники опускалися до висо­ти людського зросту. Тоді він замі­нював лампу. Тому що перші лам­пи дуже швидко виходили з ладу і їх треба було часто міняти. Це було таке спеціальне пристосування, щоб не використовувати ні драби­ни, ні техніки. Тепер за тими двер­цятами щиток і комутаційний ка­бель.

— У статті ви пишете, що ство­рили карту розміщення ліхта­рів…

— Моє дослідження почалося з того, що я переглядав історичні фо­тографії, бачив ліхтар 14-метрової висоти і наносив його розташування на карту Львова. Отримав мережу точок у Львові, де стояли такої ви­соти ліхтарі. Зараз у цій мережі що­найменше 121 точка, тобто щонай­менше 121 ліхтар періоду 1909−1939 років. Ці ліхтарі мали шість різних декоративних варіацій — залежно від їхньої віддаленості від центру. Розміщення ліхтарів тоді відбува­лося за чіткою логікою. Зокрема, на перехресті вулиць ставили ліхтар із певною формою п’єдесталу і двома світильниками, а просто по вулиці — з одним світильником. За такою ло­гікою розміщені ліхтарі на проспекті Свободи, перед пам’ятником Шев­ченкові тощо.

Одна з найбільш цікавих варіа­цій цих ліхтарів, яка, на жаль, втра­чена, — це чотири ліхтарі, які стоя­ли перед залізничним вокзалом. Вони існували, ще коли вокзал був одноповерховим. Зникли вже за радянської влади, десь у 1960-х роках. Ці ліхтарі мали висоту 14 метрів, глибоко сецесійне оздо­блення, п’єдестал мав чотири ніжки, всередині була опора. До кожної ніжки був рослинний де­кор, нагорі була «корона» з деко­ративних вигинів і два розкиди — на два світильники. Цей ліхтар був неймовірно харизматичний. Мені не вдалося знайти такого ліхтаря в жодному іншому міс­ті. Тому я зробив припущен­ня, що це був унікальний львівський ліхтар. Зали­шився тільки на історич­ному фото. І це дає надію його відновити, щонай­менше, його креслення.