Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

За «бабці Австрії» заможні львів’янки вдягалися за останнім «писком» паризької моди

У Королівських залах Львівського історичного музею відкрилася виставка «Модні століття»

Фото автора
Фото автора

У щойно відкритих розкішних Королівських залах Львівського історичного музею (площа Ринок, 6, другий поверх) відкрилася виставка «Модні століття». Тут представлені пам’ятки з фондів музею — автентичні зразки жіночого й чоловічого вбрання XVIII-XIX століть, аксесуари, живопис і графіка, особисті речі відомих постатей минулого. Про те, як вбиралися багаті галицькі містяни за Речі Посполитої, а згодом за імперії Габсбургів, «ВЗ» розповіла старша наукова співробітниця Львівського історичного музею Христина Заваринська.

Орієнтиром для галицьких мод­ниць завжди був Париж. Саме звідти потрапляли у Львів зразки останніх мод. Найвідомішим кравцем у Львові середини XVIII ст. був Томаш Куль­чицький (1803−1873). Відкрив свою май­стерню у 1829 р. — в одному з будинків на нинішній площі Міцкевича. Зробив ре­волюцію у крою, до нього галицькі крав­ці навіть не мали сантиметрової стрічки і не могли знімати мірки з клієнта. В од­ній з книгарень Кульчицький натрапив на брошуру паризького кравця Гійома Ком­пена, де був описаний метод крою за ма­тематичними розрахунками. Кульчицький опанував його і почав створювати одяг, якнайкраще допасований до індивідуаль­них особливостей фігури замовника.

Розповідали, що під час візиту графа Жевуського до Відня усі були перекона­ні, що той купив своє вбрання у паризь­ких кравців. На що граф відповів: «Не мусимо їздити до Парижа, бо маємо у Львові пана Кульчицького». Кульчицький ділився з колегами своїми новаторськи­ми підходами. Зокрема, у 1839 р. видав підручник «Про крій одягу згідно з мате­матичними розрахунками». Також протя­гом 1840−1849 рр. він власним коштом видавав Dziennik mоd paryskich («Жур­нал паризьких мод»). Там були не лише новинки моди, а й розповіді про нові тен­денції в літературі, театрі, суспільно-по­літичному житті. Часопис виходив двічі на місяць, був доступний за передпла­тою, коштував досить дорого. До кожно­го випуску додавалися аркуші з кольо­ровими літографіями зразків вбрання, яке на той час було модним у Парижі. На окремому аркуші було подано викрійки нових фасонів одягу.

(Ілюстрація з часопису Dziennik mоd paryskich. Березень 1848 р. Рис. — Анто­ній Вайдль. Літографічна майстерня Пе­тера Піллера, Львів).

Це шкіряне взуття потрапило до музею як жіночі мешти XVIII ст., що й було зазначено на етикетці. Але буквально перед відкриттям вистав­ки науковцям вдалося дізнатися, що це… взуття вершника з Давньої Персії (кі­нець XVI ст.). Можливо, це був трофей, оскільки цей музей оригінально був присвячений королю Речі Посполитої Яну ІІІ Собєському. У цьому взутті дуже цікавий загнутий каблук, яким верш­ник міг триматися за стремено і водно­час використовувати його як шпору для коня. У такому взутті було зручно стрі­ляти з лука на повному скаку. Канад­ські дослідники моди стверджують, що саме від взуття вершників Близького Сходу пішла європейська мода на ви­сокі підбори для чоловіків-аристокра­тів. Наприкінці XVI ст. у Європі вини­кла мода на все східне, в тому числі і на взуття.

Графічний портрет княгині Геле­ни Понінської (1791−1853), власниці Королівської кам’яниці. У докумен­тах княгині зберігся список предметів з її гардеробу, які вона доручила слугам за­ховати на зимовий сезон. Із цього спис­ку можна скласти уявлення про гардероб аристократки. Це, зокрема, пелерин­ка з натурального горностаєвого хутра, підшита білим атласом. Оксамитовий плащ, увесь обшитий натуральним гор­ностаєвим хутром, внизу на чверть лік­тя завширшки — теж обшиття горностаєвим хутром. Боа зі соболиних хвостів завдовжки 5 ліктів (лікоть львівський, або галицький, дорівнював 59,6 см.) Та­кож дві муфти — з хутра шиншили та кро­ля. У Королівській кам’яниці була зимова резиденція княгині Понінської. А більшу частину року вона мешкала у Червоно­городському замку поблизу села Нирко­ва (зараз це Тернопільщина, замок май­же зруйновано).

В одній з вітрин — кілька меморі­альних пам’яток. Це, зокрема, ка­мізелька дуже відомого скрипа­ля-віртуоза Кароля Ліпінського. Цю річ подарував музею його онук (камізелька 1-ї пол. XIX ст., Австрія, матеріали: шовк, саржа). А також кишеньковий револьвер відомого польського письменника Ген­рика Сенкевича. Револьвер Лефоше, мо­дель «Гардіан» зразка 1878 р., кін. XIX ст., Бельгія, Льєж.

Атласні вечірні жіночі туфлі були такі делікатні, що витримува­ли лише кілька виходів у світ. Туф­лі для балу, вечірок були підшиті шкі­рою, не мали ні правої, ні лівої сторони. Їх взували вже у приміщенні, де були ви­ділені спеціальні гардеробні кімнати для жінок.

Багато гаптований фрак австро-угорського чиновника (2 пол. XIX ст., Відень). Матеріали: сукно, саржа, паєтки, гаптування металізовани­ми нитками (латунь). Розшитий не лише перед виробу, а й розріз фрака ззаду. Це був офіційний стрій чиновника для пев­них урочистих заходів.

Дамське сідло початку ХХ ст. впер­ше експонується у Львівському іс­торичному музеї. Жінка мусила сидіти на коні боком, бо з міркувань при­стойності не можна було вдягати шта­ни. Сукня для верхової їзди — амазонка — мала бути довга й широка, щоб прикрити ноги. Спеціально для їзди боком у 1830 р. винайшли дамське сідло — зі спеціаль­ними ріжками, за які можна було трима­тися ногами. У цьому сідлі жінки навіть могли верхи долати перешкоди. (Копія з картини Марії Шеффман «Граф Леон По­тоцький з донькою Анною», 1905 р.).

Схожі новини