«Сталінізм, як і нинішній путінізм, є породженням імперської росії»

Про мертвих — або добре, або нічого, казав давньогрецький мудрець. Особа, про яку йтиметься, не заслуговує на добре слово, але й обійтися мовчанкою про неї буде неправильно: надто багато зла завдала вона, зокрема — Україні, щоб піддати її забуттю…

«Ні корови, ні свині — тільки сталін на стіні»

70 років тому, 5 березня 1953 року, помер радянський правитель-диктатор Йосип Сталін. На совісті цього тирана мільйони жертв Голодомору, від його злочинних наказів в «енкаведистських» катівнях, на сибірському засланні загинули ті, хто мав сміливість бодай словом опиратися репресивному режиму, створеному цим комуністичним функціонером і його соратниками. У часи правління Сталіна мати власну, відмінну від офіційної, думку навіть жити і працювати у своє задоволення, бути господарем і мати мінімальна блага вважалося недопустимою провиною — «винуватців» вважали «ворогами народу», їх відправляли на «перевиховання» у концтабори. Ця печальна участь чекала, зокрема, керівну партверхівку, військових, інтелігенцію, в яких сталіну ввижалися «імперіалістичні агенти», «буржуазні націоналісти».

Кілька днів тому у рідному селі я розмовляв зі старожилами, яким скоро виповниться 90 літ — вони з болем згадували сталінські часи. Про те, як у 1949 році примусом заганяли їх у колгосп, а «відмовників» по три дні тримали без їжі-води у школі і нещадно били палицями, поки не підпишуть заяви про вступ в артіль імені Григорія Петровського (один із сталінських верховодів в Україні). Розповідали про те, як сталінські «визволителі» силоміць забирали у них худобу, зерно, плуги, підводи. Як, щоб вижити, доводилося красти зі свиноферми комбікорм і пекти з нього паляниці із колючими остюками, запивати їх «кавою» зі спаленого ячменю і вивареного цукрового буряка. Як змушені були примусово здавати тодішній державі непосильні «контингенти»: м’ясо, молоко, навіть шерсть із кіз і шкіру зі свиней. Як гірко заробляли у колгоспі «трудодні», за які потім видавали по 25 грамів зерна… А ще про те, як у школі вчили, що сталін — то батько, а ленін — то мама. Про те, як приїжджа, зі східних областей, вчителька Катерина Юхимівна, фанатична прихильниця сталіна, вмлівала від звістки про те, що «вождь всіх народів» помер…

Про сталінські часи згадувала колись мені і мама, наспівуючи саркастичні куплетики з минулих часів: «Ні корови, ні свині — тільки сталін на стіні», «Давай, сталін, мила, бо вуші вже мають крила», «Трактор оре, скиба сохне — скоро, видно, сталін здохне».

Про сталіна, витоки і наслідки його антилюдської політики маємо розмову із доктором філософії, істориком, письменником Петром Кралюком.

Туга за «сильною рукою»

— Пане Петре, що згадували про сталінську епоху ваші рідні?

— Сталося так, що вони не пройшли через репресії. Але мій батько пізнав, що воно таке — сталінський режим. Через свою наївність він у 1939 році, коли «радянські визволителі» прийшли на терени західної України, уклав контракт і подався на роботу у Комі АРСР. Спрацювала комуністична пропаганда, яка стверджувала, що у тому краї можна добре заробити. Тож довелося побачити північні райони срср, звідати те, які там каторжні умови праці, які нестерпні там умови життя, як не рахуються «совєти» з людьми…

У 1944 році, коли знову прийшли «визволителі», батька мобілізували у червону армію. У перший же день його служби до них, новобранців, привели такого ж молодого рекрута — на показовий розстріл. Розстріляли воїна, який, щоб не іти воювати, зробив самостріл. Такі явища у той час були поширені…

У мого батька не було ілюзій щодо терористичного режиму сталіна. Певний час батькові доводилося перебувати у складі радянських окупаційних військ на території східної Німеччини. Розповідав про низький культурний рівень тодішніх офіцерів, вихованих сталінською системою. Ці офіцери вчиняли насильство над мирним цивільним населенням. За якусь дрібницю могли розстріляти людину…

У таких жахливих умовах людям і доводилося жити. Примудрялися якось виживати. Але й були такі, що плакали за творцем цього режиму, вважали його смерть ледь не кінцем світу. Давалася взнаки радянська ідеологія…

Я працював з багатьма архівними документами, які стосувалися часів сталінізму. Вони засвідчували, що в Україні, зокрема, у західній її частині, було вибудувано жорстку терористичну систему. Людей, яких підозрювали у зв’язках із українським підпіллям, репресували. Величезна їх кількість опинилася у тюрмах. Але завдяки тому, що діяла УПА, радянська влада боялася швидко насаджувати на цих теренах колгоспи. Ця затримка врятувала населення західної частини України від чергового, штучного походження Голодомору. Мої батьки розповідали, як зі східної України дуже багато людей їхало на захід, щоб купити харчі. Дехто навіть помирав на залізничних станціях. Було таке і на пероні волинських Ківерців, де на той час були мої рідні — зійшовши з поїзда, «східняки» намертво падали від голодного виснаження…

По війні на теренах західних областей України проблем із харчами не було — тут зберігалися особисті господарства селян, і це рятувало людей. У тому числі — приїжджих. А потім пішло-поїхало. За сталінського режиму селян обкладали хмарою податків, у тому числі — на корови. Щоб вижити, люди заводили собі кіз, яких не оподатковували. Тож їх називали «сталінськими коровами»…

— Чому і через 70 років справа сталіна живе у росії. Його вшановують там, називають «великим полководцем», вивішують його портрети. Була навіть ідея повернути його ім’я місту Волгограду…

— Багато росіян задурено пропагандою. Це дає про себе знати і до сьогодні. Незважаючи на те, що у 1956 році на ХХ з’їзді кпрс було розвінчано культ особи, це зло повторилося. Розвінчання сталіна носило частковий характер. Уже за якихось 10 років після смерті «вождя всіх народів» у тодішньому срср повернулися до особи диктатора. За часів брежнєва його почали згадувати у літературі, у художніх фільмах як позитивного персонажа, який, мовляв, відіграв помітну роль у перемозі срср над Німеччиною. Серед радянських функціонерів, працівників КДБ, інших спецслужб неофіційно існував культ сталіна, вони і далі шанували цього тирана. У 60−70 роках навіть деякі рядові громадяни срср виявляли інтерес до нього. Окремі водії чіпляли портрети сталіна на лобове скло своїх автівок. Це було своєрідним виявом опозиційності до тодішньої влади, при якій начебто «не було порядку». А при сталіну, мовляв, він був. Ця ілюзія продовжує жити. Навіть в Україні є приховані сталіністи, які марять про «сталінський порядок», про «сильну руку».

— Туга за «сильною рукою» і привела до влади у росії путіна. Для багатьох росіян сьогоднішній президент є уособленням нового сталіна…

—  Між цими одіозними особами є чимало схожого. Путін є породженням росії, він відповідає ментальності росіян, тому вони його шанують. сталін теж не з’явився просто так. Його появі не чинили серйозної протидії. сталінізм, як і нинішній путінізм, є породженням імперської росії. росіянам завжди хочеться мати такого собі царя, який все відслідковує, все контролює. Недавно я листувався з українцем, який живе у росії. Він — симпатик України, але йому зараз доволі важко, бо навіть його тамтешні друзі стоять на шовіністичних позиціях. Я запитав його, чим пояснити, що путіна підтримує така велика кількість росіян. А мій знайомий каже: «Значна частина населення нинішньої росії перебуває на дотації держави. 30 відсотків росіян отримує від неї пенсії, різні інші доплати. Їм вдовбали у голову, що їх годує путін — тому вони іпідтримують його. Він для них благодійник. Так само колись сприймали і сталіна. У його часи люди тотально залежали від держави.

Так само у росії було і раніше. Основним населенням були холопи, а цар-батюшка роздавав ті чи інші бенефіції…

За своєю природою російські еліти є шовіністськими

— Після смерті сталіна у тодішньому радянському союзі почалася так звана хрущовська відлига, певні процеси очищення, оздоровлення суспільства. Засудили культ особи, тисячі людей було реабілітовано, живих каторжан повернули із заслання додому. Сьогодні, коли біля керма росії інший диктатор, в українців є аналогічні сподівання. Люди думають, що після смерті путіна настане кінець тиранії, диктатурі. Чи може історія повторитися?

— Після смерті сталіна не так все було просто. Не все ми знаємо. Буквально відразу після відходу сталіна лаврентій берія, якого потім демонізували, зробили ледь не основним злочинцем, збирався провести реформи. У нього навіть був задум перетворити радянський союз у конфедерацію союзних республік. Почалася навіть політика українізації. Але берію прибрали, бо це був небажаний конкурент для декого. Врешті-решт хрущов і його соратники зрозуміли, що треба робити зміни, дещо було зроблено. Багатьох людей було реабілітовано, випущено з тюрем, але долю їхню вже було зламано…

Що буде після путіна? У мене особливих ілюзій немає. У російського письменника льва толстого є чимало думок про ментальність росіян, про їхнє ставлення до війни. Це пояснює і сьогоднішню поведінку росіян. У романі «Війна і мир» одна з героїнь каже: у мене є чотири сини, всі вони ідуть на війну. Жінку запитують, чи не боїться, що хтось з них загине. А вона відповідає: ні, це вже як складеться доля. Мовляв, нехай краще вони помирають на війні, ніж у себе на печі. Це майже те саме, що недавно казав путін: мобілізовані можуть загинути, але ж у нас багато людей гине від аварій. Не знаю, чи путін начитався толстого, але їхні думки збігаються…

У того ж письменника у романі «Анна Карєніна"є роздуми одного з головних героїв лєвіна про так зване слов’янське питання. росія часто втручалася у війни на балканах. Коли читаєш ці «рассуждєнія» лєвіна, то явно проглядається паралель із сьогоднішнім днем, коли росія втручається в українські справи, подаючи це як «захист російськомовних». Так само колись робилося на Балканах, коли росія подавала себе як «захисницю слов’ян від турецького іга».

Не думаю, що після смерті путіна буде кардинально змінено політику російських еліт. За своєю природою вони є шовіністськими. Від них завжди треба чекати підступності.

— Коли зникне сталінізм як явище?

— Боюся, що за нашого життя воно не зникне. росіянам багато що треба осмислити, від багато чого відмовитися, щоб позбутися сталінізму. Та й не тільки росіянам…

Приблизно 10 років тому тодішній міністр освіти України табачник вилучив зі шкільних програм вивчення творчості Уласа Самчука. Саме Самчук був одним з найбільш серйозних критиків сталінізму. У вилученому з волі табачника роману «Марія» розповідалося про Голодомор. У романі «Темнота» було показано систему радянських концтаборів. Зроблено це було ще задовго до появи книги солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ»…