«Кращої Мавки й бути не могло»

У 2021 році минуло 110 років від написання одного із найвидатніших творів Лесі Українки «Лісова пісня» та 150 років від народження його авторки. А 7 серпня 2021-го виповнилося 60 років фільму «Лісова пісня», знятого на кіностудії імені Олександра Довженка українським режисером Віктором Івченком.

Є літературні твори, які доволі важко піддаються інтерпретації. Особливість їхньої структури, визначеність їхнього настрою не дозволяють і думати про якісь переінакшення. Казкова феєрія «Лісова пісня» добре лягає у площину театральної постановки у випадку з діалогами, однак напрочуд складна з візуальної точки зору. Труднощів додає і поетична форма драми. Можливо, саме через це в історії українського кіно містичне дійство літературного твору Лесі Українки на великий екран переклали лише двічі.

Першу спробу зробила людина, добре знайома зі сценою, — режисер Львівського театру імені Заньковецької Віктор Івченко. У 1961 році Івченко вже восьмий рік працював на кіностудії Довженка, однак ідея екранізувати постановку, що її Віктор режисував на сцені театру, зародилася вже давно. Саме у 1961 на екрани вийшов фільм, що згодом називатимуть окремою віхою в історії українського кіно. Однак у ті часи кіноверсію вистави «Лісова пісня» критики відносили до своєрідного напряму, що поєднав два мистецтва — кіно й театр. Як результат, такі роботи критикували за надмірну театральність (передусім умовність акторської гри, декорації) з одного боку, і брак живого контакту з глядачем — з іншого. Поза тим, Івченко став одним із перших театральних режисерів, що, взявшись за камеру, почали послуговуватися можливостями кіно: натурними зйомками, різними точками зйомки тощо.

Із плином років першу екранну «Лісову пісню» пов’язують не лише з іменем режисера, а й iз виконавицею ролі Мавки Раїсою Недашківською, якій участь у фільмі принесла шалену славу. 18-річну Раїсу Віктор Івченко помітив у танцювальному ансамблі при Палаці піонерів. «Івченко до нас в ансамбль прийшов не просто так — йому порадили піти, подивитися на одну індіанку, раптом підійде, — пригадує Раїса Недашківська. — На другий день мене запрошують на студію. „То ваші коси?“ — „Мої“ — „Ану, покажіть“. Я розплела косу. А в мене довга коса була. Для Мавки це дуже важливо, жодна перука цього не замінить».

Зокрема, на кастингу дівчині довелося позмагатися з іменитими конкурентами. «Коли мене викликали на проби по Лесі Українці, я була впевнена, що це моя стихія, чудова роль, такий світлий образ, — згадує проби ще одна легенда українського екрана Лариса Кадочникова, — вже після кастингу в костюмерній я побачила молоду дівчину, яка готувалась до проб після мене. І тут я звернула увагу на дивовижне обличчя, це було дуже юне створіння із чудовими великими очима, і такий лик, що відірвати погляд було неможливо. Згодом я дізналась, що це Рая Недашківська, вона зіграла в Івченка, і кращої Мавки, як на мене, бути не могло». Проте роль містичної красуні у Кадочникової була ще попереду — через три роки на екрани вийшов легендарний фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, де Ларисі дісталась роль Марічки — образ, що часто порівнюють iз Мавкою Лесі Українки.

Тим часом свою печальну красуню Недашківська зіграла, переживаючи всім серцем. Як зізналась акторка, надихалась вона історією власного нерозділеного кохання, а перший поцілунок юної Раї закарбовано на плівку, адже стався він саме під час зйомок «Лісової пісні» з виконавцем ролі Лукаша Володимиром Сидорчуком.

Двадцять років потому ще один класик вітчизняного кіно, Юрій Іллєнко, переосмислив трагічну історію кохання на власний лад, показавши «Лісову пісню» в обрамленні українського поетичного кіно. Про екранізацію Іллєнко мріяв уже 20 років, і ще в 60-х приготував сценарій, який, втім, після розгляду комісії ЦК КПУ залишився лежати на полиці з поміткою «заборонений для зйомок». І лише у 1980-му Юрію Іллєнку вдалося здійснити свою мрію — на екрани вийшов ще один фільм про нерозділене кохання, у якому головну роль зіграла тодішня дружина Іллєнка Людмила Єфименко…