Народжений на гастролях…

На околиці Самбора, уже при виїзді з міста вглиб у Карпати, є непримітний одноповерховий будиночок, де 25 лютого 1887 року народився видатний український драматург, режисер, театральний критик Лесь Курбас. Про це нагадує пам’ятна барельєфна таблиця роботи відомого львівського скульптора Еммануїла Миська.

У цьому будиночку колись діяла парафіяльна школа церкви святого апостола Пилипа, що була поруч, а наприкінці ХІХ століття тут був заїжджий двір, сучасною мовою — готель. У ті засніжені лютневі дні 1887-го в цьому готелі зупинилась театральна трупа львівського театру «Руська бесіда», в числі якої були Ванда і Степан Яновичі, батьки Леся Курбаса (Яновичі — їхнє театральне прізвище. Авт.). Снігу тоді випало так багато, що актори не змогла вчасно повернутися до Львова і затрималась у Самборі, де гастролювали, надовше. У акторки Ванди Янович почались пологи, і новонароджене дитя першою у цьому світі зустріла місцева баба- повитуха Людвіга Сорувко. Вона не знала тоді, кого прийняла на свої руки і купала у запашних карпатських травах…

… У 1987 році, коли столітній ювілей Леся Курбаса відмічався на рівні ЮНЕСКО, Самбір почав повертати собі це забуте в радянські часи ім’я. У місті відбулася мистецька виставка, присвячена цьому ювілеєві, спеціальна комісія науковців й місцевих ентузіастів досліджувала архівні матеріали і знайшла той «заїжджий двір», де народився Лесь Курбас. На той час в цьому будинку були квартири, й місцевий вчитель Віктор Сорокін передав свою трикімнатну квартиру містові для створення музею. Й робота почалась.

Музей виник з ініціативи Самбірського культурологічного товариства імені Володимира Кубільника (культурний діяч Самбірщини, один із засновників музею «Бойківщина». Авт,), відкрився як філіал Національного музею імені митрополита Андрея Шептицького у Львові. й у такому статусі він діяв до 2000-го року. Тоді музей передали на баланс місцевої влади, й зараз це просто «Мистецький музей Леся Курбаса»

Мистецький, мабуть, тому що тут зберігається багато творів відомих львівських митців, подаровані музеєві: Євгена Безніска, Ярослава Мацелюха, Миколи Посікіри й багатьох інших. Є подаровані речі, величезна театральна бібліотека з цінними книжками і спогадами про Леся Курбаса, які були видані в різних куточках світу його учнями і послідовниками. Як і кожен меморіальний музей, він відтворює ту епоху, у якій жив Лесь Курбас. Зокрема, перенестися у ті часи можна у першій кімнаті музею, де експонуються меблі і предмети побуту тих часів. Особливу увагу відвідувачів тут звертають на «старе радейко», як кажуть у нас, в Галичині, — перший радянський випуск радіо «Рекорд». «Я привезла його з експедиції, — розповідає завідувач музею й активна учасниця його створення Любов Степанівна Тепла. — Подібне радіо Лесь Курбас сконструював собі сам й ночами слухав театральні й культурологічні передачі з різних країн, адже добре знав дванадцять іноземних мов. Це була високо інтелігентна й освічена людина. Дідусь Леся Курбаса був священиком, мав парафію на Тернопільщині. Майбутній театрал навчався у Тернопільській гімназії, згодом — у Віденському та Львівському університетах».

…У другій кімнаті музею експонуються мистецькі твори, однак, далеко не всі, які є у розпорядженні музею — за браком місця, а третя кімната знову переносить нас у ті часи, коли жив і творив Лесь Курбас. Тут зібрані унікальна колекція старих театральних світлин, бібліотека й експозиція, яка базується на матеріалах виставки «Лесь Курбас — театральний геній українського відродження», яка була підготовлена до двадцятиріччя створення музею.

«Виростаючи на театральних підмостках «Руської бесіди», Лесь Курбас бачив злиденність українського театру, - продовжує розповідь Любов Степанівна - Він уже тоді розумів, що потрібно творити новий театр, нового актора й нового режисера, піднести вище роль режисури щоби театр став європейським. І що робить? Відходить від побутового українського театру і звертається до Європи. Курбаса недаремно вважають першим європейцем у нас, в Галичині. Він вчився там, черпав той культурний потенціал, який пізніше переніс на нашу сцену…

Трагедія його у тому, що він повірив облудній брехні радянської влади про українізацію, але вже дуже скоро побачив, що той клич був фальшивим. Лесь Курбас починає співпрацювати з такими талановитими українськими письменниками як Остап Вишня, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Григорій Епік, Іван Дніпровський, і саме у Харкові, у третьому своєму театрі «Березіль», він знаходить свого драматурга Миколу Куліша, який пише чотири вистави для театру «Березіль». На сцені таким чином показуються проблеми, які були у цей час в Україні.

У 1928 році Лесь Курбас ставить виставу «Мина Мазайло» Куліша, де показує проблему денаціоналізації україномовного населення. Він показує цього головного героя як пристосуванця, як кар’єриста, який змінює своє прізвище на Мазінін щоб йому дали добрі гроші і добру посаду. Також на сцені йшла вистава «Народний Малахій» Куліша. Коли ще з початком створення театру «Березіль» у Києві він ставить вистави американських й англійських режисерів, де показується підневільна працю робітників, і глядач розуміє, що з настанням революції 1917 року у нас нічого не змінилось, прості люди як працювали важко, так і працюють, отримуючи копійки, то це ще якось Курбасу сходило з рук. У Харкові радянська влада уже не могла цього терпіти. У 1928−1929 роках проходять театральні диспути, Курбаса критикують, на його захист виступає Микола Куліш, нарком освіти і культури Микола Скрипник і багато його однодумців.

У 1928 році почали будувати Дніпрогес. В Україні тоді був дуже великий збір урожаю, а сільська молодь поїхала на будівництво щоб заробити гроші. Хліб відправлявся за кордон, Курбас вже у 1930 році показує на сцені як забирають хліб в українського селянина… Україна стояла на порозі голоду 1932 — 1933 років…

Курбасу уже не дозволяють ставити вистави, які він ставив до цього періоду. Якраз тоді в театрах України були введені партійні осередки, які керували їх роботою. На одному з театральних диспутів Лесь Курбас заявив: «Наді мною стоїть партійний секретар, який нічого не тямить в театрі, а я повинен свою працю з ним узгоджувати. У мене зв’язані руки і ноги, я так не можу працювати». Але виходу в нього не було.

Остання його робота на волі - «Маклена Граса» Миколи Куліша. У цій виставі він показує роль митця в радянському суспільстві, голод в Україні, важку працю людей… Напередодні цієї прем’єри Курбаса викликає секретар ВКП (б) Павло Постишев і каже: «Ви - один з найкращих режисерів в Україні, але Ви повинні рішуче засудити своє минуле, свою діяльність в ВАПЛІТЕ і озброїтися ентузіазмом до нашої нової доби, бо я маю товсту папочку, де зібрані проти Вас документи». Курбас відповів: «Я не буду засуджувати своє минуле, за моїми плечами - три театри. Що стосується політичної платформи ВАПЛІТЕ, то я — однодумець, я з ними співпрацював, на могилу каменем не кину. І яким ентузіазмом я повинен сьогодні озброїтися, коли, йдучи на роботу до театру. переступаю через труп жінки, яка померла з голоду? Такі картини на ентузіазм не налаштовують».

5 жовтня 1933 року було скликане спеціальне засідання народного комісаріату освіти і культури, на якому відбулось судилище над Лесем Курбасом. Йому пришили формалізм, націоналізм, диктаторство, різні ухили і збочення, відсторонили від роботи в театрі. Тоді він їде до Москви, починає працювати у єврейському театрі, але 26 грудня 1933 року його заарештували й відправили до Харківської в’язниці. 9 квітня 1934 року Леся Курбаса засудили на 5 років ув’язнення".

Він відбував покарання у п’яти радянських таборах. Був засланий на Соловки - між вбивць, злодіїв, повій і рецидивістів, але там їх згуртовує навколо себе і … створює театр. Ставить «Розбійників» Шіллера і глузує з сильних світу цього… У 1936 році Соловецька тюрма перетворюється на табір особливого призначення, справи підсудних переглядають, Лесю Курбасу присуджують розстріл.

Тепер уже відомо, що він був розстріляний в урочищі Сандармох у Карелії капітаном держбезпеки Матвеєвим, який 27−28 жовтня і 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року розстріляв зі свого особистого пістолета 1111 чоловік.

Йосип Марухняк. Фото автора