«Голова колгоспу з парторгом попередили людей, що обкомівці їдуть із церкви робити склад…»

Незвичний ювілей сільського храму на Бережанщині

Парафіяни більш як столітньої церк­ви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у селі Волиці відзна­чили особливо дорогу для них дату — 30-річчя з того часу, як їхній храм відчинив двері після комуністичних заборон. Усі ці три десятиліття у від­родженій церкві незмінно служить колишній «афганець» — отець Роман Климкович.

НА греко-католицьку святиню у Во­лицю «совіти» повісили замок за часів Хрущова, у 1961-му. Тож мо­литися місцеві люди змушені були ходи­ти по бездоріжжю за кілька кілометрів у сусідній Рогачин. Якби не їхня стійкість і рішучість, «заарештована» церква мо­гла б згодом стати руїною.

Волицька громада вдячна усім, хто у комуністичні часи захистив їхню святиню від войовничих атеїстів. Фото Іванни Перунової

Ось що згадує волицький паламар Мирон Волянський:

— З нашого храму тодішня радянська влада хотіла зробити чи то склад, чи то якийсь музей. Але Волиця цього не допус­тила. Якось, коли з обкому компартії вко­тре нагрянули зі своїми планами пред­ставники ідеологічного відділу, тодішній голова колгоспу імені Б. Хмельницько­го Мар’ян Шпак, якому належало зустрі­чати «гостей», сказав до парторга Петра Поліщука: «Їдь у село, шепни комірникові Володимиру Чечуку, щоб збирав людей». А сам повіз представників з області до­вшою, об’їзною польовою дорогою — щоб люди встигли зійтися. «Випадково» маши­на з делегацією застрягла у баюрі. Поки вибралися з неї, під волицькою церквою вже було повно народу. Не дали зробити із церкви ні складу, ні музею…

Коли в Україні здійнялася хвиля наці­онально-духовного піднесення, делега­ція з Волиці, зокрема сільські активіст­ки Ганна Небесна, Юлія Джумак, Ганна Білик, поїхала у Москву до Горбачова — вимагали відкриття храму. І таки виби­ли дозвіл. Перший раз після 28-річного «полону» у волицькій церкві відправля­ли на Святвечір 1989 року. З Бережан прибув отець Іван Пилипишин, освятив кутю. Наступного разу, на Йордан, він освятив воду — і храм зажив своїм по­вноцінним життям. Закинуту святиню селяни прибрали, вставили нову підло­гу, поштукатурили ззовні, провели елек­трику. Заново розписав її Микола Ан­тонів з Бережан, дерев’яний іконостас вирізьбив Віктор Калінкін із хутора Ма­линівки…

На початках правив у відродженій во­лицькій церкві о. Олексій Блашків, а по­тім у Волиці почав служити о. Роман Климкович. Недавній учасник війни в Афганістані, зброю у руках він вирішив змінити на Святе письмо. Проповідує Божу науку досі.

Під час відзначення ювілею волиць­ка спільнота «Матері у молитві» під­готувала театралізоване дійство, яке відображало історію появи храму, дра­матичної боротьби за нього. Особли­во урочисто цього дня звучали коляд­ки, інші духовні співи. Усіх парафіян пригостили солодкими гостинцями. Під час святкового Богослужіння (його о. Роман провів спільно з отцем Левом, колишнім фронтовим волонтером і екс-настоятелем одного з храмів УГКЦ в окупованому Донбасі) парох волицької церкви згадав усіх, хто захищав місце­вий храм від посягань, зберіг його для сучасників.