«Як Андрей Шептицький помер, я йому відтяв трошки бороди, бо він був святий»

Мало хто знає, що в невеликому львівському храмі Блаженного отця Климентія Шептицького (колишній монастир чернечого ордену реформатів та костел Св. Казимира, вул. Кривоноса, 1) зібрано тисячі пам’яток сакрального мистецтва. Журналіст «ВЗ» мала можливість на власні очі побачити експонати цього майбутнього музею. Біля церкви групу журналістів привітно зустрічає отець доктор Севастіян (Степан Дмитрух), який одночасно є директором музею.

Отець розповідає, що, зважа­ючи на велич особи Митро­полита Андрея Шептицько­го, вагомість його вкладу в духовне, суспільне і культурне життя в Гали­чині та й усієї України, у Львові дав­но визріла потреба створити музей його імені. Такий музей було заре­єстровано торік у лютому. Засно­вники — Курія Львівської архієпархії УГКЦ та о. др. Севастіян.

Стан будівлі храму отця Кли­ментія Шептицького — нікудишній, адже за радянських часів тут були і спортзал, і кінозал. На щастя, за­раз її реконструюють. Інтер’єр хра­му вражає. Стіни повністю увінчані дорогоцінними старовинними іко­нами, давній іконостас і безліч тво­рів просто підпирають стіни святи­лища. Отець Севастіян тим часом розповідає: «У цьому храмі я вже десять років. Але набагато до­вше існує ця колекція, яка має по­над 6000 експонатів. У ній є не тіль­ки ікони (що, до речі, датуються від XIV ст. і до сучасних), а й усі види са­крального мистецтва: хрести, різь­блення, скульптури, стародруки. Я почав усе це збирати ще за радян­ських часів, десь із 1985 року. Тут є навіть реліквії — мощі святих, які я торік знайшов. Виявилося, що їх із Ватикану привіз сам Митрополит Андрей Шептицький — у 1901, 1909, 1910, 1919 роках. Мощі були схова­ні в бідоні з-під молока й закопані. Потім, ще у радянські часи, їх відко­пали і хотіли їх спалити. На щастя, я опинився там і забрав мощі до села Буховичів на Мостищині, де й заму­рував у курнику. Переховував релік­вії там до 1990 року».

Твори сакрального мистецтва отець Севастіян збирав більше трьох десятиліть — за дорученням і благословенням світлої пам’яті Ми­трополита Володимира Стернюка. У роки пропагування атеїзму це було надзвичайно ризиковано. Отець Севастіян пояснює, чому йшов на це: «Коли мені було шість років, я бачив, як у моєму селі нищили церк­ву, а люди її рятували. Такі випадки спостерігав не один раз. Коли вже вступив до монастиря студитів у 1978 році (він був тоді підпільний), мені старші монахи розповідали, як це робив Митрополит Андрей Шеп­тицький. У цьому ж монастирі була збірка старовинних раритетів укра­їнського сакрального мистецтва „Студіон“. Монастир розташову­вався на вул. Петра Скарги (тепер — Озаркевича), там була іконопис­на школа. Наші монахи теж збирали ікони. Наприклад, дві ікони — „Ісус Христос“ і „Богородиця“ є части­нами довоєнної збірки. Я знайшов їх у селі Лагодові Перемишлян­ського р-ну, неподалік Унева. Коли у 1950 році в Уневі ліквідували мо­настир, то вогнища горіли цілий мі­сяць — спалювали все, що там було. Але, видно, хтось щось порятував. Я спочатку збирав дрібніші речі, бо великі ікони в радянський час бояв­ся збирати, бо міг би потрапити за ґрати. Переховував усе в знайомих. Вдома не хотів тримати, бо вже був священиком і боявся, щоб КДБ при обшуку не конфіскував цих речей. Таким чином колекція поповнюва­лася до 1990 року. Згодом німці по­дарували мені буса, і я ним об’їздив усю Галичину в пошуках нових ре­ліквій. Один священик з села Жули­чі (біля Золочева) каже мені: „Як хо­чеш, приїдь. З церкви нанесли цілу стодолу ікон“. Я їздив і все це заби­рав. Потім натрапив на село Доро­шів Дрогобицького району. За один раз привіз звідти близько 50 екс­понатів. Хоч у той час був ігуменом у монастирі студитів, кожну вільну хвилину їздив селами й поповнював колекцію».

Отець пам’ятає історію кожної ікони, скульптури (пам'ятки він діс­тавав також і з Канади, Франції, Ро­сії), авторів, роки. Колекціонує він і речі особистого вжитку Митропо­лита Андрея Шептицького. Запи­тував про них у старших монахів і монахинь, неодноразово йому пе­редавали речі студити. У колекції — близько 500 речей Митрополи­та. Навіть є столик, на якому Ан­дрей Шептицький служив літургію, коли захворів і не міг ходити. Отець Севастіян пригадує: «Монах Єф­рем Михайлюк, що прислуговував біля Митрополита, дав мені цілу в’язку речей: постіль з ініціалами, навіть волосся Андрея Шептиць­кого! Кажу: „Звідки ти то взяв?“. А він: „Як Митрополит помер, я йому відтяв трошки бороди, бо він був святий“. Збереглися і лляні ноші (смужки тканини), на яких підніма­ли вже лежачого Андрея Шептиць­кого, коли була потреба пересте­лити ліжко».

Сумарну вартість усіх цих тво­рів важко уявити! Але колекція че­рез брак місця зберігається в не­належних умовах, ікони поскладані одна на одну. Це їх знищує. Однак зі створенням музею є проблема, бо приміщення на балансі Мініс­терства внутрішніх справ. МВС не проти вступитися звідти, але хоче альтернативного приміщення. Цей музей став би ще одним осеред­ком української сакральної культу­ри, освітнім і виховним центром, об’єднавчим пазлом для всієї Укра­їни. Сподіваємось, влада відгук­неться й доведе справу до завер­шення.

Ольга Мацьків

Фото авторки