Книжка, яку не можна спокійно читати…

…І в якій ми дізнаємося, за спогадами народного артиста Святослава Максимчука, про моторошні обставини кривавої трагедії, яка 75 років тому сталася в його рідному селі Ремелі (що за 16 км на північ від Рівного)*.

У своїх спогадах дитинства актор заручився підтримкою нащадків потерпілої родини (в особі вчительки с. Великий Житин Ірини Кравчук), ще живих очевидців (в особі Надії Павлюк), а також дружньою підтримкою родини

Гораків (батька і сина), використав твори на цю тему таких відомих людей, як Євген Сверстюк і Роберт Третьяков, членів Національної спілки письменників України — Ольги Яворської,… ну, і автора цих рядків…

Мене доля закинула в цей край працювати лікарем, і коли я вперше приїхав у Ремель на виклик до хворого, побачив на городі серед картоплі хрест. Потім мені розповіли моторошні епізоди трагедії.

Так і виник вірш, що ліг в основу «Ремельської думи», яка ввійшла в цю книжку:

В Ремлі осінні шерхнуть картоплі

І дим гіркий снується від землі…

Через деякий час на прийом у поліклініку прийшла з Ремля старенька жінка, і після розмови з нею я написав другий вірш на цю тему:

До мене знов розстріляний Ремель

Прийшов з вогню палаючих осель…

Старенька, зболена, як сива чайка,

— мати

Поради приблукала пошукати…

Якщо людей, далеких від Ремля, схвилювала доля цього села, то що можна сказати про Святослава Максимчука, який семирічним хлопчиком дивом врятувався зі страшного пекла?!

17 березня 1943 року село Ремель Рівненського району Рівненської області було оточене есесівцями, а поляки — поліцаї-шуцмани — розпочали криваву масакру в селі, що потонуло в пожежах.

Скільки болю від пережитого, від спогадів про те, що сталося із селом, носив у собі все життя Святослав Максимчук, доки не наважився пустити зібраний матеріал у світ, упорядкувавши його за допомогою літератора Романа Горака в книжці «Ремель. Урок історії», чудово оформленій у видавництві «Апріорі», яка з’явилася цього року буквально напередодні такої пам’ятної кривавої дати.

Упорядник цієї книжки Р. Горак у передньому слові компактно зробив огляд історії українсько-польських стосунків, проаналізував причини пізнішого замовчування цієї трагедії «совєтами», показавши, як в історії цього українського села, як в краплині води, відбилася доля цілої стражденної України. Бо достатньо тільки одного свідка трагедії — долі Надії Павлюк, спогади якої тут зафіксовано (її, 16-річним дівчам, по трагедії, «совєти» запроторили у Воркуту, мовляв, «за ізмєну Родінє»).

Доки історики дискутують, вивчають не знищені документи, відшукують достатню кількість аргументів, допитують старожилів, живий свідок того лихоліття, учасник багатьох ситуацій, які творили окупанти в краї, у своїх матеріалах, спогадах, статтях по краплині відновлює ті страшні картини, які ввібрала вразлива підліткова душа і зберегла його жива пам’ять.

Адже після польсько-української війни польські осадники посіли кращі землі, а до українців ставилися неприязно і вороже. Цей факт і підтверджує Максимчук: «Сьвіня! Сьвіня! Сьвіня!» — кричить польський хлопчик на українського юнака, бо чув подібне від батьків у хаті.

Поляк Колодзейчик доносить у німецьку комендатуру на повстанців, і через цей його вчинок палає і гине все село… Зрештою, не одне село на Волині було в ті часи пограбоване і спалене руками польських шуцманів, що під німецькою орудою тероризували українське населення. А як поводився польський окупаційний режим із 1920 до 1939 року з пацифікацією, ополяченням, Березою-Картузькою… — відомо всім.

Книжка «Ремель: урок історії» — це відповідь польським шовіністам, зокрема сьогоднішнім, новітнім. Антипольські акції на Волині відбувалися в червні 1943 року, а Ремель горів і гинув у березні! То хто, панове, почав кровопролиття?! — варто задуматися ще раз…

У світлі останніх подій, коли після вибачення, прощення і примирення в особах президентів Л. Кучми та О. Квасневського польські шовіністи знову зробили випади проти українських повстанців, загостривши стосунки між Україною та Польщею, вина польської сторони більш як очевидна. І про це свідчать факти — тільки вдумаймось у ці цифри, панове:

Знищено (тобто розстріляно і спалено у вогні) в одному селі — 390 осіб і всі їхні хати з прибудовами! Залишилось тільки 5 живих свідків цієї трагедії…

Степан Бабій

Довідка «ВЗ»

Степан Бабій — народився 28 березня 1940 року в селі Голибісах Шумського району Тернопільської області. Закінчив Тернопільський медичний інститут (один рік навчався на філологічному факультеті Львівського університету). Працював лікарем в селі Хотині Радивилівського і в селі Олександрії Рівненського районів на Рівненщині. 3 1986 до 1990 року був на творчій роботі. 3 1990 до 1998 року на державній службі — заввідділом культури в м. Рівному і заступником голови райдержадміністрації Здолбунівського району. З 2000 року — голова Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України. Автор 15 поетичних збірок, чотирьох книжок прози і публіцистики. Співавтор і ведучий трьох телефільмів про Т. Г. Шевченка, телефільмів «Одержима» (про Лесю Українку), «Шумські ліси» і «Гурби» (про УПА).

* Ремель: Урок історії. — Львів: Апріорі, 2018. — 168 с.