За пиятику – кара смерті

Як у лавах ОУН і УПА боролися з любов’ю до оковитої.


П’яного не візьмеш у бій, не доручиш нести нічну варту. 500-і (так називають любителів зазирнути до чарки на передовій) можуть і себе у могилу звести, і побратимів на той світ відправити. У зоні АТО діють свої правила: “залив за комір” — сиди в ямі без їжі та води і думай над своєю поведінкою. Або бери до рук лопату і рий траншею. Як боролися свого часу з пияцтвом у лавах ОУН і УПА, розповідає завідувач сектору відділу новітньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею Володимир Пукач (на фото). 

Усі члени ОУН (організації українських націоналістів, заснованої у Відні 1929 р.) проходили ідеологічний вишкіл, який базувався на “12 прикметах характеру українського націоналіста”. Український патріот зобов’язувався дбати про своє здоров’я. Про це свідчить 11-ий пункт з “12 прикмет”: “Український патріот у міру і по можливості вправляє руханку і спорт, не нищить здоров’я гулящим життям і вживанням отрут. В українського націоналіста Велика Ідея у серці, вогонь революційного духу у грудях, міцні і гнучкі м’язи, сталеві нерви, бистрий соколиний зір і слух та твердий п’ястук”. 

Від часу, коли Крайову Екзекутиву (виконавчий орган) ОУН очолив Степан Бандера, який займався спортом і вів здоровий спосіб життя, на землях, що перебували під польською окупацією, організація провела ряд масових акцій, метою яких було остаточно підірвати авторитет польської влади і домогтися зростання національної свідомості українців. Найбільшого резонансу набула антимонопольна акція. 

Право на виробництво алкогольних і тютюнових виробів тоді мали виключно державні підприємства Польщі.  Як писав історик Петро Мірчук, “при стані загального вживання горілки і тютюну мільйони злотих ішло кожного року з кишень українських селян до скарбниці польської держави”.

Щоб підірвати фінансову стабільність держави-окупанта, яка постійно проводила репресивні заходи проти свідомих українців, у маси кинули клич: “Геть з українських сіл і міст горілку і тютюн, бо кожен сотик (дрібна монета. — Авт.), виданий на горілку і тютюн, збагачує фонди польських займанців”. 

Українські націоналісти організували курси про шкідливість алкоголю і тютюну, читали лекції на цю тему, видавали книги і часописи, обговорювали проблему на з’їздах і вічах. Вплив на громадськість здійснювали також через легальні товариства “Просвіта” і “Відродження”. 

Звичайно, не всі українці тодішньої Польщі припинили розпивати спиртні напої, та акція сприяла тому, що мільйони злотих, які раніше витрачалися на горілку, залишилися у кишенях українських селян. 

Влада Польщі не могла змиритися з такою ситуацією. Улітку 1933 року у м. Сокалі на Львівщині побили п’яниць-боржників і знищили корчму — розсадник алкоголізму. Власником закладу виявився єврей, і поляки почали активно висвітлювати цю подію як прояв антисемітизму з боку українських націоналістів. У провідні світові інформагенції надсилали знімки знищеної корчми і українців у кайданках поряд з поліцейськими.

Однак українських націоналістів це не зупинило. Щоб віднадити українців від оковитої, били вікна і нищили врожай тих, хто частенько навідувався до корчми. Водночас продовжували проводити просвітницьку роботу. Петро Медведик у своїй книзі “Село Жабиння на Зборівщині” (Тернопільська область) описав, як святкували у ті часи весілля у його рідному селі: “Алкогольних напитків на весіллі до 1939 року було мало. Фабричну горілку пили маленькими келішками (на все весілля брали 2-3 л горілки). Основним напитком було пиво, привезене у бочках і подане до столу у збанках”. 

У жовтні 1942 р.  постала Українська повстанська армія, якій довелося воювати на три фронти — проти німецьких загарбників, червоних партизанів і польського підпілля. Лави УПА швидко поповнювалися новими бійцями. Щоб підтримувати дисципліну у її підрозділах, у червні 1943 р. командування армії створює спеціальну структуру — Військово-польову жандармерію (ВПЖ). А у 1940 р. — Службу безпеки (СБ), яка виконувала функцію контррозвідки у цій організації (до кінця 1943 ВПЖ підпорядковувалася керівникам СБ).

Бійцям і командирам УПА, а також членам їхніх спеціальних підрозділів — ВПЖ та СБ, заборонялося вживати алкоголь. На це вказує один з перших документів — “Наказ в організаційних і дисциплінарних справах”, який видав командир воєнної округи (ВО) “Заграва”, провідник ОУН на північно-західних українських землях Дубовий (Іван Литвинчук) у серпні 1943 р.: “НАКАЗУЮ! Всім керівним складам воєнним, запілля, округи, надрайону, району та нижчим організаційним клітинам перестати з дня 15 серпня 1943 року курити та пити”.

Для посилення дисципліни у лавах УПА застосовувалися жорсткі заходи. “За допущення злочину: а) Зради; б) Дезерція. Самовільне опущення повстанських рядів; в) Зневіра-деморалізація; г) П’янство (пиття горілки, самогону і ріжних спіртів); д) Підірвання авторитету командирів і УПА. Карані будуть карою смерти. Карати має право повстанчій трибунал, зложений з трьох повстанців, якщо обставини не дозволяють на перегляд справи. Рішає сам командир. Командири! Будьте безоглядні, але справедливі у відношенню до повстанців, не жалійте себе й їх”, — йшлося у ч. 1 Наказу у справах організаційних і дисциплінарних покарань, виданому курінним ВО “Богун” Ясеном (Миколою Свистуном) у грудні 1943 р.

Однак у курені “Ясена” намагалися уникати такого суворого покарання. У грудні 1943 р. було заарештовано козака Бурого за деморалізацію та пиятику у відділі. Після проведеного слідства революційний суд УПА при польовій жандармерії засудив його до смертної кари. Але беручи до уваги попередні заслуги вояки, цей присуд замінили на 7 днів по 150 долів (вірогідно, йшлося про відтискання від підлоги. — Авт.). Але траплялися ситуації, які виключали будь-яку поблажку. Господарчому зі сотні Довбенка — Комару — присуд не змінили. “Відзначився” чолов’яга тим, що займався пияцтвом, деморалізовував відділи УПА, крав свиней в українських селян і тринькав майно УПА (міняв сіль на самогонку). 

Зі середини грудня 1943 р. у відділах УПА з’являється проект “Дисциплінарного статуту Української повстанської армії”, яким намагалися внормувати правові відносини в УПА та чітко визначити, яким має бути покарання за різні провини. Покарання повстанців значно пом’якшилися: “10.1.44 покарано козака Нечая з відділу Горностая на один місяць карного відділу за пиятику та стріляння в п’яному вигляді”, — йдеться в одному зі звітів з діяльності польової жандармерії у відділах ВО “Богун”. “Досконалим засобом для вилікування від горілки недисциплінованих козаків оказався карний відділ. Подвоєний робочий день, зменшені до половини харчі, карні вправи, земляні роботи добре впливають і є вихід із проступками, що не підлягають карі смерті” (зі Звіту про роботу відділів шефа штабу ВО “Богун” Черника (Дмитра Казвана) від 31.12.1943 р.). 

Цивільному населенню забороняли гнати самогон та, відповідно, збувати його повстанцям. Спиртні напої кмітливі упівці використовували... як валюту. За оковиту вимінювали у червоноармійців “гранати, кріси й інший виряд”. 

Після закінчення Другої світової війни упівці продовжували боротися проти радянського режиму. У червні 1946 р. УПА перейшла на підпільні методи боротьби. Відділи були розділені на самостійні підвідділи чисельністю 11-50 осіб та об’єдналися з ОУН в одну організацію — Збройне підпілля ОУН-УПА.

З приходом радянської влади у крамниці почали завозити дешеву горілку. У селах — створювалися буфети. Селяни західного регіону України почали спиватися. Повстанці у листівках закликали молодь не пити горілку. Пояснювали, що має на меті влада, підштовхуючи народ до пияцтва: “Ворог хоче горілкою відвернути Твою увагу від визвольної боротьби народу. Покинь від сьогодні пити горілку! Смерть большевицьким загарбникам”.