Примирення з Югославією, шахти Донбасу, ненадійні літаки і нездалі цигарки…

Коли гортаєш старі газети, мимоволі добуваєш зі своєї пам’яті давно забуте і те, що було ніби вчора… «Радянська Україна» за 1956 рік — орган ЦК Компартії України, Верховної Ради і Ради Міністрів Української РСР.

У першому новорічному номері газети надруковано промову голови президії Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилова. Трафарет таких «казань» з року в рік не змінювався. Свою промову Ворошилов закінчив словами: «Радянський народ палко вітає нормалізацію відносин нашої країни з братніми народами Югославії, які будують основи соціалізму...». Ці слова варто прокоментувати. Люди старшого покоління, можливо, пам’ятають, які карикатури малювали у сатиричних журналах «Перець», «Крокодил» на президента Югославії Йосипа Броз Тіта. Радянська пропаганда називала його катом югославського народу. У руки йому вкладали сокиру, з якої падали краплі крові. Тіто і Сталін посварилися ще у завершальні місяці війни, коли червоноармійці-визволителі почали грабувати населення Югославії, ґвалтувати жінок. На одному з пленумів ЦК Компартії України Тіто сказав: «Комуніст не може любити Москву більше, аніж свою країну…». 1955 року Микита Хрущов відвідав Югославію. Тоді ніби відновилася дружба. Але Югославія завжди проводила незалежну від Кремля політику. Серед країн соціалістичної орієнтації у Югославії був найвищий рівень життя…

ххх

Опубліковано офіційну таблицю виграшів чергового тиражу Державної позики розвитку народного господарства СРСР (випуску 1952 року). Виграші — від 200 до 25000 карбованців (після реформи 1961 року дорівнюють 20-2500 карбованців). Таких таблиць протягом року друкувалося чимало. Щодо максимальної суми виграшу. У той час легкова машина «Победа» коштувала 25 тисяч рублів. Була інша модифікація — брезентовий верх, який на літо, як правило, знімали… Така машина коштувала 18 тисяч рублів. «Победу» почали випускати 1946 року. Назву придумав Сталін.

ххх

 «Радянська Україна» повідомляла про початок прямого залізничного сполучення між СРСР, МНР і КНР. У газеті читаємо: «Відкриття прямого залізничного сполучення між Китаєм, Радянським Союзом і Монголією знаменує собою подальше зміцнення дружби і співробітництва...».

Державне видавництво політичної літератури випустило брошуру «Про поїздку в Індію, Бірму та Афганістан» з текстами доповіді М. О. Булганіна та промови М. С. Хрущова на сесії Верховної Ради 29 грудня 1955 року. Брошуру видано масовим тиражем. Такі брошури — звична практика в СРСР — коштували від 3 до 20 копійок.  Повідомлення ідеологічного характеру: «З 1956 року в чотирьох обласних центрах почали виходити нові молодіжні газети: у Харкові «Ленінська зміна», в Одесі «Комсомольське плем’я», у Ворошиловграді (тепер Луганськ) «Молода гвардія», у Дніпропетровську «Молодий ленінець»... Нагадаємо, на Львівщині «Ленінська молодь» почала виходити ще до війни — 1941 року…

 ххх

В «Радянській Україні» надруковано чимало матеріалів про розвиток промисловості на Львівщині і передовиків соціалістичного змагання. «У переддень нового року став до числа діючих і видав першу продукцію Самбірський цукровий завод Львівського цукротресту. Завод розрахований на щодобову переробку 12 тисяч центнерів сировини...». Нині Самбірський цукровий — суцільна розвалюха, весь метал порізано і розікрадено… Колись селяни у цьому районі вирощували багато цукрового буряку, здавали на завод і мали непогані заробітки…

Старший машиніст депо Львів-Захід Петро Тоцький: «Мої плани на 1956 рік коротко можна сформулювати так: довести пробіг паровоза між підіймальними ремонтами до 150 тисяч кілометрів при нормі 95 тисяч; довести середньодобовий пробіг паровоза до 450 кілометрів і перевезти 150 тисяч тонн вантажів понад план — зекономити 100 тонн вугілля...». Чи був це реальний новаторський почин у соціалістичному змаганні — сказати важко. Все почалося від Олексія Стаханова, який за зміну нарубав 14 норм вугілля! Що ж то були за норми такі, які можна було перекривати у 14 разів? А середньодобовий пробіг паровоза, напевно, можна було збільшувати понад норму, але за умови, якщо саме цьому ешелону давали скрізь «зелене світло»… Один з ветеранів залізниці згадав, що призначеним передовикам виділяли найновіші паровози, їх ремонтували з особливою старанністю…

 Була в газеті і дозована критика. Адже це був період хрущовської відлиги. У номері від 3 квітня стаття якогось А. Стешка з міста Слов’янська Сталінської області (тепер Донецька). Критикується львівська тютюнова фабрика в м. Винниках: «Тютюн (на сході України — махорка. — А. Ф.) в її цигарках задушливий, неприємний; щоб викурити цигарку, треба витратити з десяток сірників, бо цигарка щохвилини гасне...». У всі наступні роки цигарки Винниківської фабрики, зокрема «Орбіта», не вирізнялися високою якістю…

 ххх

 Одна з публікацій засвідчує економічну потугу України в єдиному господарському комплексі Радянського Союзу. За станом на початок 1956 року Україна мала такі показники:

32 проценти союзного видобутку вугілля;

майже половина чавуну;

37 процентів сталі і прокату;

майже 60 процентів залізної руди... 

Швейцарська преса коментувала проект директив: «Не можна не визнати, що цифри радянського плану є переконливими...».

Багато уваги газета приділяла Донбасу. «На заклик партії і уряду — в Донбас!», «Примножимо шахтарську славу!», «Приїжджайте до нас на шахту!». Уривок з однієї із публікацій агітаційного плану. «В м. Лисичанськ Ворошиловградської області зі Станіславщини приїхали Василь Хортів, Василь Василенко та інші. Тут нас прийняли як рідних, розмістили у хорошому гуртожитку, послали на курси. Я освоїв спеціальність вибійника і зараз працюю за спеціальністю. Заробляю по 1400-1500 рублів щомісяця (після 1961 року 140-150 крб. — А. Ф.). Приїжджайте, дорогі земляки, до нас на шахту, зустрінемо вас радо!

м. Лисичанськ. Іван Зварич, вибійник шахти «Войково».

Відновлювати шахти Донбасу їхали з усіх куточків Радянського Союзу. Найбільше — росіяни. Але чимало було на Донбасі і українців, галичан. Їхали не з патріотичних міркувань, а через бажання заробити. Галичани, як правило, у тому казані довго не «варилися» , поверталися у рідні краї. Масового характеру набували тоді аварії на шахтах, гинуло чимало людей. Але преса про це не писала…

ххх

 У номері від 28 березня повідомлення про введення в експлуатацію реактивного пасажирського літака «Ту-104» конструкції М. Туполєва. З кінця 1956-го та в 1960-1980 роках — один з основних літаків у СРСР. Не можна сказати, що був надійним, — катастрофи з ним були частими, але про це знали не всі. Літак мав два двигуни. Експлуатували «Ту-104» на великих відстанях — в основному до міст Сибіру й Далекого Сходу. Було чимало проміжних посадок для дозаправок. Наприклад, рейс «Одеса-Владивосток» мав посадки у Києві, Донецьку, Куйбишеві (Самара), Свердловську, Новосибірську, Іркутську, Хабаровську — і нарешті Владивосток. Автор літав тим рейсом пасажиром. З одного двигуна на всій трасі виходив густий чорний дим. бортінженер казав мені, що той двигун слабенький, але «нічого страшного» — надія була на російське «авось»…

ххх

Стаття «Співець дружби народів» (до виходу «Вибраних творів» Адама Міцкевича українською мовою). «Вершиною творчості Адама Міцкевича є його «Пан Тадеуш», що, подібно до пушкінського «Евгения Онегина», став видатним твором не тільки вітчизняної, а й світової літератури. Переклад цього твору українською мовою можна вважати великою удачею Максима Рильського не тільки як перекладача, а й як художника слова — як поета»…

ххх

 Вважаю доречним назвати репертуар провідних столичних театрів 1956 року.

Театр опери та балету імені Шевченка — «Маруся Богуславка», «Тарас Бульба», «Севільський цирульник», «Кармен», «Лілея», «Бал-маскарад», «Коник-Горбоконик», «Фауст», «Спляча красуня», «Руслан і Людмила» (артисти московського Большого театру), «Ростислава», «Царева наречена», «Демон» тощо.

Український драматичний театр імені Івана Франка — «Мовчати заборонено», «Іван Рибаков», «Золоте листя» (прем’єра), «Дай серцю волю — заведе в неволю», «Крадіжка», «Пригоди бравого солдата Швейка», «Дочка прокурора», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Людина шукає щастя» тощо.

Російський драматичний театр імені Лесі Українки — «Гибель эскадры», «Олеко Дундич», «Годы странствий», «Иван Сусанин», «Мораль пани Дульской», «Ложь на длинных ногах», «Деньги», «Давным-давно»…

Театр музичної комедії — «Червона калина», «Таємниця тьоті Даші», «Трембіта», «Любов така», «Біла акація», «Сільва», «Сватання на Гончарівці», «Роза вітрів», «Тютюновий капітан»…

 Читачі-театрали можуть оцінити, які вистави пройшли випробування часом, а які пішли у небуття…