Бій на горі Маківка – у Стрийському коледжі

У цьому закладі відкрили музей, присвячений Українському січовому стрілецтву

Шість років керівництво Стрийського коледжу виношувало задум створити у стінах закладу музей УСС, який відлунюватиме національно-патріотичним духом. 3 вересня відбулося відкриття музею, на якому побувала журналіст “ВЗ”.

«3 вересня 1914 року українські січові стрільці у Стрию прийняли присягу на вірність Україні. Ідея створення тематичного музею у стінах нашого закладу виникла років шість-сім тому, — розповів директор Стрийського коледжу Львівського національного аграрного університету Василь Дмитришин. — З того часу і почали реалізовувати задум. Хотіли таким чином відобразити дух українського національно-патріотичного відродження. Водночас бажали, щоб музей був цікавим молодим людям, став таким собі народним. Над його створенням працювали і викладачі, і студенти. Хотіли музей зробити таким, щоб максимально відобразити тогочасну епоху, побут, дух стрілецтва».

За словами пана Василя, у музеї є понад дві сотні експонатів, у тому числі — автентичні герби Української галицької армії. В одній із музейних кімнат є стилізація бою на горі Маківка. У так званій вітальні — історичні відомості про січове стрілецтво. Також у музеї є спеціальна кімната, де розміщені культурно-просвітницькі здобутки стрілецтва — листи, тексти пісень, віршів, п’єс...

Збирали музейні експонати викладачі та студенти коледжу, а також просто небайдужі люди.

“6 серпня 1914 року у Львові створили легіон УСС, — пояснила викладач суспільних наук Львівського національного аграрного університету Ольга Бекетова. — Саме тоді розпочався російський наступ на Галицькому фронті. Січові стрільці швидко переїхали зі Львова до Стрия. Виголошувати присягу на вірність вони мали 4 вересня, однак наближався російський фронт, тож цю дату змістили на один день швидше. І 3 вересня там, де тепер стоїть пам’ятний камінь, поблизу міської лікарні, стрілецтво сформували організаційно. Це фактично перший підрозділ української армії, не добровольчий, а саме військовий. До речі, частина легіону УСС не хотіла виголошувати присягу австрійській армії, адже воювати хотіли за українські ідеї. Австрійська влада пригрозила, що не озброюватиме легіон. Однак пішла на поступки і додала у тексті присяги слова: “На вірність Україні”. Не збереглося автентичного тексту, який тоді промовляли стрільці. Натомість зберігся текст неофіційної промови, яку січові стрільці виголосили священику Остапу Нижанківському”.

Як розповіла пані Ольга, у 1914 році січові стрільці були сформовані у два курені та один півкурень (усього 2,5 тисячі людей). У музеї зробили основний акцент саме на періоді 1914-1915 рр., коли стрілецтво найдовше перебувало на території України. “А головний акцент експозиції — кімната, де є стилізація бою на горі Маківка, — продовжила розмову пані Бекетова. — Ми створили карту бою, показали основні фронти, а також відтворили панораму битви.

Особливістю цього бою було те, що у 1915 році на російський фронт приїхав цар Микола II. Командування російських військ на горі Маківка вирішило похвалитися перед царем блискучими боями. А гора Маківка була важливим об’єктом, з якого можна було обстрілювати позиції супротивника... З усіх частин австрійської армії саме УСС зуміли витіснити супротивника з гори Маківка. Тричі відбувався наступ, і під час останнього російські війська таки відступили. Лише тоді австрійське командування оцінило значення і роль січових стрільців і дозволило їм сформувати окремий полк. Першим полковником став Георгій Коссак — уродженець Дрогобиччини”.

...Після того, як директор коледжу перерізав стрічку і музей офіційно відкрили, викладачі та студенти коледжу вирушили до міської лікарні. На її території встановлений пам’ятний камінь УСС, адже саме на цьому місці стрілецтво виголошувало присягу. Тут же частина студентів повторила текст, що його січові стрільці виголосили українському священику Остапу Нижанківському: “Український січовий стрілець присягає українським стрільцям, гетьманам Запорізької Січі, могилам і усій Україні. Служитиму рідному краєві, боронитиму його від ворога, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини крові. Так мені, Господи Боже, допоможи. Амінь”.