Суїцидальна «війна орденів»

Читаю один пост, де автор закликає українців відправляти через «Нову пошту» на адресу Навроцького будь-які польські значки, які у завалялися вдома, і навіть магнітики з видами польських міст… Так і хочеться крикнути: «Зупиніться!». Зупинімося поки не #пізно… Чи вже пізно? Прикро, що загальній істерії піддалися і державні діячі, які мали би керуватися холодним розумом.

Усвідомлюю, що моя позиція не є популярною, що пишу це «проти вітру», але, як на мене, поведінка українських чиновників і політиків, які масово віддають польські ордени і нагороди, є дещо дитячою. Це мені нагадує дитячу приказку, мовляв, забирай свої іграшки, я йду до іншої подружки. 

Ось тільки іншої такої подружки у нас немає. Польща - наш тил. Підтримка Польщі для нас життєво необхідна. 

Український екзистенційний інтерес полягає у тому, аби якомога більше втягувати західних союзників у нашу війну, тобто шукати і плекати друзів, а не плодити ворогів. Мені закинуть, мовляв, поляки через ганебний вчинок Навроцького перші почали цю «війну орденів». 

Так, Навроцький свідомо чи підсвідомо спровокував цей конфлікт, але мудрість полягає у тому, аби не піддаватися на провокацію, не загострювати конфронтацію, а знайти гідний вихід з негідної ситуації. Не можна у такий доленосний час діяти винятково емоційно і спонтанно. 

У цій війні ми з Польщею в одному човні. Популіст і політичний аферист Навроцький цей човен почав розхитувати, не розуміючи (а, може, і розуміючи), якщо потопить Україну, то піде на дно і Польща. Навроцький намагається нас відкинути у минуле, але ми маємо думати про сьогодення і про наше спільне майбутнє. В чиїх інтересах він діє, можемо лише припускати.

Це точно не  інтереси Польщі. Але якщо хтось у човні збожеволів і втратив відчуття самозбереження, то ми маємо бути більш відповідальними! Маємо зберегти цей човен на воді насамперед в наших інтересах. Не діяти винятково під впливом миттєвих емоцій, що з людської точки зору зрозуміло, а мислити стратегічно, думати на перспективу! Від позиції поляків ми критично залежні у багатьох аспектах. Це і зброя, і доля мільйонів українських біженців, і наші євроатлантичні перспективи!  

Розсваритися з Польщею - це найгірше, що ми можемо зараз зробити. Це суїцидальних крок на втіху москві. 

Ситуацію треба негайно рятувати, а не ескалювати. І робити це мають дипломати. Але як? Якщо першим під польської нагороди - Командорського хреста із зіркою Ордена "За заслуги перед Польщею" - відмовився саме наш головний дипломат Андрій Сибіга, чим дав старт флешмобу з масового орденопаду.