Якщо ми будемо сваритися через минуле, майбутнє виграє хтось інший…

Це слова прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска.

«Переможцем у війні за історію та ордени може стати лише москва», — думка міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського. Згоден з обома, бо в десятку. 

У той же час вважаю помилковим рішення президента Польщі Кароля Навроцького і несправедливим щодо народу України. Не випадково його вже привітав медведєв. кремль завжди аплодує всьому, що послаблює єдність між Україною та Польщею.

І у випадку Зеленського, і в моєму випадку нагороджували не глав держави, а українців, наших воїнів, які боронять Україну, Польщу і всю Європу. Тому я ухвалив рішення відмовитися від Ордену Білого Орла. Два тижні тому я обіцяв колегам на погоджувальній раді зробити цей крок, якщо нам не вдасться переконати президента Навроцького не робити хибне рішення. На жаль, не вдалося.  

Отже, попри те, що незаконним антиконституційним рішенням української влади через санкції мене позбавлено всіх державних нагород, я ухвалив рішення відмовитися від Ордена Білого Орла. Це мій жест у відповідь на рішення президента Польщі. Але цей крок жодним чином не адресований польському народові!

Незмінною залишається моя вдячність Польщі за підтримку України та українців у важкі часи. Незмінним залишається моя глибока  переконаність у стратегічній дорогоцінності українсько-польського партнерства. Незмінними залишається моя повага до своїх колег та друзів президентів Квасьнєвського, Коморовського і Дуди, прем’єра Туска, міністра закордонних справ Сікорського і решти польських політиків, з якими ми будували і продовжимо будувати міцне партнерство, я би навіть сказав союзництво. 

Ті в Польщі, хто не пережовують історичні міфи, а вивчають історію і роблять висновки з її уроків, знають: після того, як Україна втрачає незалежність, її втрачає і Польща. Але не минуле має визначати наші стосунки. Я не хочу щоб поляки редагували наші підручники і жодним чином не претендую на те, щоб ми, українці, корегували польські підручники, бо інакше нам пришлють спільний підручник із москви.

Але сьогодні варто поставити кілька чесних запитань.

Хто довів українсько-польські відносини до ситуації, коли історичні суперечки знову почали домінувати над питаннями спільної безпеки?
Хто підставив українську державу, допустивши перетворення складних сторінок історії на інструмент політичної конфронтації?
Хто не побачив або не захотів побачити, що від цієї ескалації виграє лише одна столиця — москва?

У цій війні надзвичайно важлива логістика. Україна щодня руйнує логістику ворога в окупованому Криму, намагаючись ускладнити постачання російської армії. Натомість росія через своїх агентів впливу, через корисних ідіотів і через старі історичні рани намагається руйнувати нашу логістику на заході — там, де проходять ключові маршрути підтримки України. Для нас Жешув — це не просто польське місто. Це один із символів міжнародної солідарності з Україною.

Тому будь-яка криза між Києвом і Варшавою сьогодні — це не лише проблема дипломатії. Це питання безпеки. І саме тому її потрібно вирішувати негайно. Сьогодні важливо не поглиблювати конфлікт, а завершити його. Я завжди згадую слова Святого Івана Павла ІІ: «Прощаємо і просимо прощення». Саме ця формула свого часу допомогла нашим народам знайти шлях до примирення і партнерства.

Тому пропоную вже з понеділка шукати рішення, які дозволять не поглибити нинішню кризу, а перетворити її на поштовх до нового етапу українсько-польського партнерства — чесного, дружнього, стратегічного. Політики можуть собі дозволити політичні жести, але дипломати мають не орденами кидатися, а долати кризу. 

Вона, до речі, виходить за межі двосторонніх стосунків, бо Польща за моїх часів стала і надалі має бути нашим головним адвокатом на шляху до членства в ЄС та НАТО. І зараз головне для української дипломатії зберегти це надбання, і посилити нашу внутрішню єдність у боротьбі за амбітні зовнішні цілі. Саме у цій логіці я і ухвалював своє рішення.

Джерело