Три роки тому Збройні Сили України звільнили Харківщину від російської окупації

Не виключенням стали супермаркети, невеличкі магазинчики, аптеки, не кажучи вже про лікарні та школи. Щойно Україна звільнила свої законні території, життя на Харківщині поступово почало відроджуватися, відкрилися школи, лікарні, магазини й, що важливо, аптеки. Бо без аптек немає доступу до ліків, базового захисту здоров’я і відчуття безпеки.

На мою особисту думку, аптека у прифронтовій зоні - це не про бізнес, а про виживання. Це про шанс для людей отримати життєво необхідні ліки й відчуття, що життя незабаром стане нормальним – без щоденних обстрілів і втрат.

російська армія залишала після себе випалену землю, а у малих підприємців просто немає ресурсів відбудовувати зруйновані точки. Тож малі аптеки-ФОПи, які раніше були в кожному селі чи містечку, після деокупації в більшості так і не змогли відновити свою роботу.

Відбудувати аптеку з нуля і забезпечити у ній наявність необхідних препаратів – це дорого, а бізнес тут неприбутковий. Це більше про соціальну відповідальність, аніж про заробіток.

Тому тягар відновлення аптечної інфраструктури ліг переважно на великі мережі, які мають високий рівень соціальної відповідальності. Вони утримують аптеки у прифронтових районах коштом прибуткових точок у великих містах.

Крім того, спасінням для віддалених і прифронтових територій стали так звані «аптеки на колесах». Це неприбутковий, але життєво необхідний крок.

Бо аптека на передовій це не лише полиці з ліками. Це місце, де люди отримують «Доступні ліки» для лікування хронічних хвороб, поради фармацевтів. У багатьох українських селах аптека залишається єдиним «медичним осередком», коли лікарня зачинена, а медиків просто немає.

Щодня фармацевти працюють у важких умовах. Вони стають і провізорами, і психологами, бо до них ідуть не лише за ліками, а й за розмовою, за можливістю відчути, що ти не сам у цій біді.

Окрема проблема — це доставка ліків. Логістика в зону, наближену до бойових дій, вимагає колосальних зусиль.

Це завжди ризик.

Часто мобільні аптеки повертаються у звільнені населені пункти чи не найпершими разом із військовими, саперами і місцевою владою.

Ізюм, Купʼянськ-Вузловий, Вовчанськ, Добропілля, Циркуни, Балаклія, Козача Лопань, Ківшарівка… Список довгий.

Десь через наближення боїв аптеки зачинились повторно, але в більшості населених пунктів вони відновились і продовжують працювати.

Попри ризики продовжують завозитись препарати, бо без цього люди не виживуть.

А особливо — пацієнти з хронічними хворобами.

Аптеки на колесах фактично стали справжнім порятунком у найскладніших умовах. Зараз це символ людяності та місце, де можна купити необхідні препарати, зарядити телефон, скористатися зв’язком і подзвонити рідним. І часто в перші дні деокупації Харківщини головним було не купити ліки, а сказати: «Я живий».

Згадуючи третю річницю звільнення Харківщини, я дякую Збройним силам, частиною яких був і залишаюсь, медикам, рятувальникам та фармацевтам.

Аптека — це такий самий стратегічний об’єкт, як школа чи лікарня. Бо там, де є аптека, є життя. Там громада відчуває, що вона вистояла і може рухатися далі.

Відновлення роботи фармацевтів на деокупованих територіях є сигналом до повернення до нормального життя.

Зараз необхідно зробити все, щоб люди розуміли, що їм є куди повертатись, і що в своїх рідних селах та містечках вони матимуть доступ до всього необхідного.

Джерело