Пишу вкрай рідко про щось неприємне

Явно кудись чи звідкись із усіма своїми нехитрими «скарбами» переїжджає.

Добряче старший, худий, вимучений, очі запалені, просто видно, що перевтома сильна.

Прямо поруч із ним, практично плече в плече, сидить хлопець, молодий, не юний, але молодий. Сидить одну, зупинку, дві, всі сидить.

Чистесенький, гарна спокійна стрижка, брючки, сорочка, білі навушники, наплечник, кросівки. Симпатичний, славний такий. Все таке доглянуте, чисте, охайне.

А мене від нього верне, нудить, фізично…

Ці пожмакані війною старші чоловіки не завжди гламурно виглядають, як в роликах, але якраз вони - наше майбутнє, попри стереотипи, не зважаючи на вік.

Вони зовсім нестарі, ці чоловіки, вони втомлені.
Бо колись вони відпочинуть, одягуться чистенько, будуть у модних навушниках слухати щось гарне, матимуть ясні очі і посмішку.

І вони будуть насолоджуватися разом з нами, з усіма, і з тим молодим хлопцем,  класним майбутнім, яке стане реальністю.
І яке саме вони нам здобувають.

Джерело