Протести, що змінюють хід історії

Але протест, що виник після спроб обмежити антикорупційні повноваження ключових органів, ще раз довів: українське суспільство складається з більшості, яка вирішує долю країни на виборах, і пасіонарної меншості, яка бере ініціативу у свої руки тоді, коли бачить загрозу державності, законності чи своїм правам.

Соціологи стверджують: щоб у країні відбулася революція, достатньо 3,5% населення. В Україні цей відсоток значно вищий. І це рятує нас у критичні моменти. У перші дні повномасштабного вторгнення саме ці люди взяли до рук зброю. Саме вони стали основою Збройних сил. Саме вони першими підняли голос на захист демократії зараз — тоді, коли влада цього не очікувала.

Не лідери, не вожді, а саме ці громадяни визначають майбутнє України. Завдяки їм ми переможемо у цій війні. Завдяки їм збудуємо демократичну країну. Але на цьому шляху є й ті, для кого демократія та незалежність — не найвищі цінності. Хтось вірить популістичним обіцянкам, хтось віддає перевагу зручному авторитаризму. І це дуже часто ставить під питання майбутнє держави.

Що мав би зробити президент у цій ситуації?

Очевидно, єдиний чисто юридичний крок — ухвалити новий закон, який скасує попередній. Але парламент перебуває на канікулах, а процес потребує часу. Чи має президент можливість діяти швидше? Має. Історія знає приклади політико-правових рішень, які він ухвалював — навіть всупереч прямим нормам Конституції.

У 2019 році Зеленський достроково припинив повноваження парламенту, хоча це суперечило Основному закону — про що прямо заявляли окремі судді Конституційного Суду. Президент неодноразово скасовував свої ж укази, зокрема щодо членів Нацради, представників України при Раді Європи, менеджменту державних підприємств.

Були випадки, коли Верховний Суд ( кейси Горковенка і Тупицького ) скасовував такі акти. Але це нічого не змінювало і відповідальності за це глава держави не ніс. Тож і зараз президент міг би видати Указ, яким, посилаючись на загрозу національній безпеці та правам людини, доручив би державним органам не застосовувати норми скандального закону.

Таке рішення, звісно, може бути оскаржене в суді. Але хто це зробить? Корупціонери ? І президент не нестиме за нього відповідальності навіть, якщо воно буде визнане нікчемним. Натомість отримає час, щоб підготувати якісний законопроєкт, подати його до Верховної Ради та ухвалити у першому ж пленарному засіданні.

Так, це політико-правовий шлях. Але історія України знає чимало прикладів, коли саме такий підхід рятував державу. Бо головне — не формальність процедури, а зміст: збереження демократії, законності, державності. Тим більше, такий акт діяв би тимчасово, до прийняття парламентом нового закону, який відновить незалежність антикорупційних органів.

Джерело