Поговоримо ще про одну складність, з якою стикаються українці на прифронтових територіях

На прифронтових все взаємноповʼязано: люди старшого віку не можуть виїхати, через власні причини та погане здоровʼя, люди молодше – не можуть покинути своїх старших рідних.

Інфраструктура зруйнована через активні бойові дії, замість доріг вирви та подекуди залишки асфальту…

Транспорту на залишках дороги їздить мало, а особливо мало можливості доїхати до українців у швидких, ще менше у логістів з ліками, які так необхідні українцям будь-якого віку.

Адже хворіють всі – від мала до велика.

Там, де люди живуть у надзвичайно складних умовах, де кожна таблетка — не розкіш, а питання виживання, придбати ліки стало майже неможливо.

В цій темі повністю погоджуюсь з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем, який ще у квітні говорив про те, що заходи уряду щодо регулювання цін на ліки – це гостра потреба і правильні кроки.

Адже вони відповідають соціальному запиту. Але у Лубінця, як і в мене, є побоювання щодо компенсаторних заходів.

Дмитро Лубінець заявив: “У разі відсутності компенсаторних механізмів існує ризик, що частина аптечних закладів, особливо в малих населених пунктах, може втратити економічну спроможність працювати.

Це створює реальну загрозу скорочення аптечної мережі у віддалених регіонах – там, де й без того доступ до медичних послуг є обмеженим.”

В реальності саме це і відбулося. Уряд запустив гарну ініціативу – програму «Доступні ліки,» яка стала обов’язковою з 1 липня.

Однак, чи дістануться ці “Доступні ліки” до українців, які живуть “на лінії вогню”?

Зараз дістати ліки на прифронтових майже неможливо. І йдеться не лише про ті, які внесено до переліку “Доступних.”

Йдеться загалом про всі.

Справа тут не у відсутності препаратів у аптеках, а у відсутності самих аптек на прифронтових територіях.

Для людей, які живуть не на лінії зіткнення це питання здається безглуздим: аптеки працюють по графіку, ліки можна замовити навіть онлайн, навіть через агрегатори швидкої доставки.

Однак там, де ведуться активні бойові дії, все зовсім інакше. Через заборону тих самих компенсаторних механізмів, або як їх ще називають “заборона маркетингових договорів”, аптеки біля лінії фронту більше не мають змоги повноцінно функціонувати.

А паралельно брак фармацевтів, відсутність логістики в селах і зонах бойових дій, відсутність можливості робити людям знижки – все це і є наслідком тих самих заборон.

Програма “Доступні ліки” – класна ініціатива, однак чи створює вона доступ до препаратів для всіх українців?

Не впевнений. Адже, якою б гарною не була ініціатива, оцінювати її варто з погляду на всю Україну в цілому.

Тож у мене є кілька питань:

Чи дійсно “Доступні ліки” такі доступні, як їх називають?

Якщо наші громадяни на прифронтових не мають до них доступу.

Чи дійсно на часі “заборона маркетингу,” якщо за ці кошти аптеки фактично утримували малоприбуткові точки у віддалених і прифронтових районах, яких зараз там майже немає.

Джерело