Це не ігнорування небезпеки. Це — вкорінена в генах ментальна зневага до смерті й до загрози

Андрій Бондар пише: проспав всі тривоги, але снився мені мертвий путін в труні.

Пригадую, в перші дні війни, у Києві. Перші тривоги, перші ракети, перше, ще незвідане ППО наше… Звуки й видовища, до яких нас ніхто ніколи не готував. Коли хотілося загребтися поглибше в землю, ближче до її ядра. Вирить якусь затишну нору…

Але людина до всього звикає. Навіть до ракетних обстрілів, як раніше до автомобільних корків і відсутності гарячої води в душі з весни до літа.

Бо рівень тривоги завжди однаковий. Так мізки налаштовані. І реакція — така ж сама. І емоції. І слова… «Сук*бл*дь!»… Та й по всьому…

І це не самовпевнений поху*зм. Це не ігнорування небезпеки, не легковажність. Це — вкорінена в генах ментальна зневага до смерті й до загрози. До минучості й суєти. Це якісь кванти Січі, куреня, ватаги. Це — ті атоми, з яких якось Господь створив колись Україну і українців.

Це не про «мені пох*й». Це про — йдіть ви нах*й!

Танцювала риба з раком…

Будьмо!

Джерело