Як очистити Чорне море від піратів?

Але звичайний пірат не захищений міжнародними конвенціями, а російський державний пірат захищений конвенцією Монтре від 1936 року, яка обмежує у данному випадку боротьбу з піратством.

Згідно з цією конвенцією, кораблі Великої Британії та Франції не можуть ганятися за піратами більше, ніж 21 день. На цей період пірати сховаються у Севастополі, а потім знову вийдуть на шляхи пересування цивільних суден.

У старі добрі часи флотам Англії та Франції було набагато простіше. У далекому 1854 році в росії були ще дерев’яні кораблі, а в Англії з Францією вже металеві. Оці металеві кораблі підійшли до Севастополя і попередили росію, що якщо їхні кораблі вийдуть у море, то будуть знищені, і у такий спосіб Чорне море буде звільнено від державних піратів. Наразі росія теж має металеві кораблі, і тому може безкарно займатися піратством.

Китай міг би завести свої військові кораблі у Чорне море для супроводу, щоби безпечно вивезти 8 мільйонів тон зерна, які Україна відправляє морем до Китаю. Така демонстрація сили з боку Китаю швидко би протверезила піратів, але замість таких дій щодо захисту зерна Китай надає перевагу продажу росії безпілотників на 100 мільйонів доларів.

Наступним великим імпортером українського зерна після Китаю є Іспанія — 6 мільйонів тон. Разом з Італією та Нідерландами ця цифра збільшується до 10 мільйонів тон. Ці країни НАТО теж могли би завести свій флот у Чорне море, щоби супроводжувати українське зерно. Але вони цього не зроблять, тому що не готові стріляти у бік російських кораблів у разі ворожих дій. Ці країни є членами НАТО, яке хоче уникнути прямого зіткнення з росією через вірогідну ескалацію війни, що може призвести до застосування ядерної зброї. Тож зерно до європейських країн вимушено відправляється залізницею. А щоби фермери Польщі, Словаччини та Угорщини не скаржилися, що українське зерно залишається у їхніх країнах замість країн-імпортерів, слід Іспанії, Італії та Нідерландам, як найбільшим покупцям українського зерна у Євросоюзі, опікуватися супроводженням від українського кордону до покупця. Фермери наших сусідів, щоправда, все-одно будуть скаржитися, тому що через російську агресію ціни спочатку різко зросли і, відповідно, іхні прибутки теж. Але останнім часом ціни на зерно трохи впали і відповідно впали доходи фермерів у наших сусідів.

Мета росії дуже проста: вона хоче обмежити доходи України від продажу зерна і заодно збільшити свої доходи від експорту російського зерна. Це російське зерно може замінити українське, а крім того, ціни на зерно у світі мають вирости через нестачу українського зерна на світовому ринку. Це принесе агресорові ще більші прибутки. Агресор користується тим фактом, що Заходу не вигідно вводити санкції проти російського зерна, бо це призведе до ще більшого зростання цін на продовольчі товари у цілому світі, адже і росія, і Україна входять до четвірки найбільших експортерів збіжжя у світі.
Тому, крім російських підприємців нафтогазової галузі, а також тих, хто підтримав агресію металургійних олігархів, репарації мають бути накладені на російських торгівців зерном. Для цього має бути рішення країн великої сімки, що бенефіціари цієї війни свідомо маніпулювали світовими цінами на газ, нафту, продукцію металургії та зерно. На винних у цих маніпуляціях має бути накладений штраф. Він має надійти у фонд відновлення України. У такий спосіб платити буде не увесь російський народ, а тільки ті, хто здобував вигоду від цієї війни. Якщо ж винні у маніпуляціях відмовляться платити штраф, то існуючі санкції не будуть скасовані, а навпаки, запровадять ще більші санкції, щоби повністю закрити для них ринки Європи та Північної Америки.

Але це все буде потім, після війни. А що робити зараз з піратами Чорного моря?
Натяк нам дає перебіг корейської війни 1950 року. Тоді 70% втрат американського флоту сталося через морські міни. Ось як це описував адмірал Аллен Сміт: «Морські сили Сполучених Штатів поступилися контролем над морем у корейських водах нації, яка не мала військово-морських сил і яка використовувала допотопні міни, виготовлені ще до Першої світової війни, і які були закладені човнами, які вже були у використанні, коли народився Ісус Христос».

Це дещо перебільшена доповідь адмірала, тим не менше показує як з незначними ресурсами та витратами можна здолати супротивника, який має значно більше ресурсів на морі.
Це стосується і співвідношення Чорноморських флотів росії та України.
Останні дії росії з мінування торгівельних шляхів дають нам всі підстави розпочати свої мінні приготування.

Тільки, на відміну від корейської війни, нашим силам слід врахувати технічний прогрес. Тобто укладати міни не човнами з часів Ісуса Христа, а сучасними безпілотниками. І міни мають бути «розумними», тобто знищувати тільки легітимні цілі. І на довершення вони мають бути керованими через супутниковий зв’язок. Тобто їхній «робочий» стан можна буде переключати з повної готовності до повної безпеки для плавзасобів.
Отже, на Чорному морі нам потрібні «розумні» міни, надійний канал дистанційного управління мінами, та відповідні безпілотники для їхнього укладання. Такі міни дозволять відігнати піратський флот з торгівельних шляхів у Чорному морі до Севастополя. А пізніше блокувати ці кораблі у Севастополі, щоби вони без зайвої тяганини та ескалацій перебралися до Новоросійська.
Модернізація українського військово-морського флоту — це довгий процес, що розтягнеться на десятиліття.

А тим часом нам потрібні аргументи, які примусять агресора очистити води західної частини Чорного моря у найближчому майбутньому. Цей аргумент має назву «розумні» міни.