33 богатирі

У Вільнюсі Туреччина дала зелене світло приєднанню Швеції до НАТО. Тепер тільки Угорщина залишилися єдиною з 31 країни північноатлантичного союзу, яка ще не дала своєї згоди. Але це радше формальність, бо Угорщина раніше заявила, що якщо Туреччина дасть згоду, то вона теж погодиться. Цим Угорщина хотіла сказати росії: «Ми вам допомагаємо, як можемо, але йти проти одностайної думки НАТО не можемо». Тому росія обурилася згодою Туреччини і буде мовчати щодо згоди Угорщини.

За цю свою згоду Туреччина отримає літаки F-16, бо США зняли заперечення щодо експорту цього озброєння до свого союзника по НАТО. Раніше США були незадоволені купівлею Туреччиною російських комплексів протиповітряної оборони СС-400. Якщо ЗСУ відправлять на металобрухт ще кілька цих систем ППО, то росії самій знадобляться поставлені Туреччині комплекси, і не виключено, що Туреччина їх продасть росії назад. Тоді питання скидання всього російського озброєння з країн-членів НАТО буде закрите.

Ця війна дозволила Польщі, Словаччині та іншим країнам колишнього Варшавського договору замінити свою бронетехніку та авіацію на продукцію західного виробництва. І це боляче позначиться на російських виробниках зброї. Але, як мовиться у казці,

«Тридцять три богатирі Запалили ліхтарі.

Воїни усі затяті

Та молодики завзяті,

Всі треновані, як хор,

Старий дядько Чорномор

З моря з ними враз виходить Та попарно їх виводить, Щоб Зміїний боронить

Та від нечисті звільнить".

Прислів’я: «Бачили очі, що купували», коли розпочинали цю агресію.

Отже, за підсумками саміту НАТО у Вільнюсі, Швеція стає 32-м членом НАТО. Але це число якесь неповне. Богатирів має бути 33, а не 32. Про це усі казки розповідають.

Номер 33 зарезервовано за Україною. Без цього числа дядько Чорномор не зможе контролювати води Чорного моря.

Але під час війни до оборонного альянсу не приймають, тож вступ до НАТО переноситься на післявоєнний час.

Хтось думає, що це дає росії аргумент для затягування війни. Історія вчить, що такий аргумент може зашкодити тільки самій росії.
У 1853 році росія напала на Туреччину, і війна затягнулася до 1856 року. Це коштувало росії Аляски, яку вона змушена була продати дуже дешево США у 1867 році, щоби Британія не захопила її задарма. А заодно і Чукотку та Камчатку. Якщо росія затягуватиме цю безглузду для неї війну, то не виключений варіант, що Чукотка та Камчатка відійдуть США, Сахалін — Японії, а Приморський край — Китаю.

Цього ніхто не прагне, але й у 1867 році Америка не прагнула придбати Аляску. Конгрес США категорично відмовлявся розглядати цю пропозицію. Але сама росія наполягала на продажу.

Тож немає сенсу росії продовжувати цю війну до повного знекровлювання своїх ресурсів, як фінансових, так і матеріальних. Домовилися у 1991 році з Україною про кордони, тож і нема чого обговорювати. Не вдалося Україну змусити до визнання загарбаних територій російськими у 2015 році. Тоді збройні сили України були слабкими, а зрадників у всіх силових структурах налічувалось легіонами. Тим більше, не вдасться зараз, коли українське військо стало у десять разів сильнішим.

Демаркація кордонів за договором від 1991 року нічим не загрожує росії, а продовження війни загрожує сценарієм Кримської війни 1853 року, тільки з іще більш катастрофічними наслідками. Вихід російських військ з українських територій навіть не загрожує путінській владі, якщо вона домовиться про зняття частини санкцій. Отже, тільки амбіції пітерської шпани не дозволяють їй тверезо оцінити ситуацію і звільнити мешканців москви та петербурга від того виснажливого очікування катастрофи, яке вони відчувають вже не один місяць.

Що ж до України, то в нас є поточні завдання, важливіші за негайний вступ до НАТО. Це дві суворі війни: одна за звільнення окупованих територій, а друга — з корупцією.

Бо якщо не переможемо корупцію, то ні НАТО, ні Європейський союз нас не врятує.

І в НАТО, і в ЄС теж дуже хочуть, щоб ми перемогли в обох війнах, бо і вони знають, що число 33 є магічним для встановлення тривалого миру на європейському континенті.