Промова Черчилля 1946 року: уроки для України

Він прибув 5 березня 1946 року до університету у супроводі президента США Гаррі Трумена, і тому ця промова набула того значення, якого вона би ніколи не набула без присутності американського президента. Хоча б тому, що Черчилль у цей момент був приватною особою, а не прем’єр-міністром Великої Британії. Ця промовова по суті не відрізнялася від багатьох інших блискучих промов Черчилля і дістала всесвітнього розголосу завдяки реакції на неї з боку москви.

Там промову оголосили початком «холодної війни», тобто офіційним оголошенням припинення дружніх відносин між союзниками: США, Британією та росією (тоді Радянським Союзом). Чому росія так охоче пішла на конфронтацію з Британією, а також і США?

В одному з абзаців цієї промови Черчилль пояснює це у такий спосіб:

«З того що я бачив в наших російських друзів та союзників (слід розуміти, що Черчилль це виголошує невдовзі по завершенні Другої Світової війни, де Британія та росія були чотири роки союзниками), впевнений: немає нічого більшого, що викликає в них захоплення, ніж сила; і немає нічого більшого, що викликає в них презирство, ніж слабкість. Особливо, військова слабкість. З цієї причини, стара доктрина підтримання балансу сил (у відношеннях з росією) — не спрацьовує. Тому ми (тобто США разом з Британією) не можемо собі дозволити балансувати на межі приблизної рівноваги сил. Тому що така приблизна рівновага буде тільки їх спокушати випробувати нашу силу».

У цьому то й річ. І в ці дні росія весь час випробовує країни НАТО, регулярно наближаючись своїми винищувачами до їхніх повітряних кордонів, що змушує піднімати їм назустріч літаки НАТО. Зауважте, що НАТО ніколи так себе не поводить, тобто не задирається без потреби. Черчилль зрозумів цю особливість поведінки російського уряду. Такою вона була за його часів, такою вона залишилися і нині.

Причина, з якої москва пішла у 1946 році на конфронтацію з союзниками, полягала у тому, що вона не збиралася зупинитися у своїй експансії на захоплених територіях Східної Європи. Вона зупинилася б тільки там, де її зупинять.

Черчилль це розумів, а американці, які тільки і мали силу зупинити росіян, цього ще не зрозуміли у 1946 році. Принаймні, у повному обсязі. А якщо би вчасно зрозуміли, то й кризи 1962 року, яка ледь не призвела до світової ядерної катастрофи, не сталося б. Вони все ще вважали, що паритет військової сили з росією може зупинити російську агресивність. Але виявилося, що не мало значення чи при владі у москві був вусатий Сталін, чи лисий Хрущов: кожен з них, якби тільки дійшов висновку, що паритету у військовій силі з Заходом досягнуто, намагався би «відсушити» у 1962 році Західний Берлін за допомогою шантажу. Бо це сформулював і путін: «У разі знищення світу росіяни попадуть у рай, а решта — у пекло». Маючи на меті надію, що Захід налякається ядерної погрози та відступить перед шантажем.

Наразі росію розуміють і президент США Байден, і прем’єр Британії Сунак.

А колишній прем’єр Боріс Джонсон написав у книзі «Фактор Черчилля», як Черчилль збирався протистояти тоталітарним режимами Європі, залучивши США до вирішення європейських справ. Черчилль був єдиним британцем, що намагався і спромігся залучити американський уряд, який після Першої Світової війни був налаштованим залишити європейцям самим вирішувати свої конфлікти. Саме подолання цього ізоляціонізму США і було справжньою метою та головним успіхом Черчилля, а не горезвісна ідея «англо-саксонської» співдружності. Черчилль просто використовував кожну нагоду, у тому числі єдність мови, щоби залучити найбільшу у світі військову силу для захисту демократій у Європі проти тоталітарної Німеччини, а також і тоталітарної росії.

Щодо «братніх стосунків» між США та Британією. Боріс Джонсон нагадує, що поміч США обійшлася Британії недешево: у березні 1941 року США вивезли з Кейптауна останні 50 тонн золота, які іще залишалися у Британії. А останній платіж за боргом по ленд-лізу Британія здійснила аж наприкінці 2006 року. Але на відміну від росії, яка теж мала платити за ленд-лізом, британці заплатили усе до останньої копійки, в той час, як росія не сплатила і десятої частини боргу. То ж хто є братами для американців: англійці чи росіяни?

Насправді ж, це росія вигадала «англо-саксонський світ», щоби внести розбрат між Британією та Німеччиною, а також із Францією. Але єдиний вододіл у Європі існує тільки між державами з демократичними цінностями та тоталітарною росією. Бо тільки у росії немає свободи слова і незалежності трьох гілок влади.

Не відступлять вільні країни перед ядерним шантажем росії. І не всі росіяни хочуть передчасно потрапити до раю: принаймні 700 000 потенційних призовників, що покинули межі росії, вочевидь не збираються передчасно потрапити ані до пекла, ані до раю. Вони надають перевагу скромному життю на грішній Землі.

Які уроки випливають з промови Черчилля для України? росія не звільнить окуповані території добровільно. Але якщо Україна продемонструє силу, то вихід ЗСУ на межі міжнародно визнаних кордонів України росія буде деякий час поважати. Поки не вирішить, що знову накопичила достатньо сил для наступного нападу. Для такого накопичення їй знадобиться кілька років, які Україна має використати для вступу в оборонний союз НАТО. Тоді росія буде змушена накопичувати сили, щоби досягнути паритету з НАТО. На це їй знадобиться значно більше років. І за ці роки у росії, можливо, підросте нове покоління, яке перегляне доцільність тоталітарної влади і конфронтації з вільним світом. Бо може дійти висновку, що з точки зору довгострокових інтересів самої росії інша форма правління та інша поведінка є більш доцільними.

І ось останній абзац промови Черчилля у Фултоні, вимовленої 77 років тому. Він є актуальним, ніби був вимовленим цього місяця на сесії ООН:
«Якщо ми будемо сумлінно дотримуватися статуту Організації Об’єднаних Націй і йти вперед зі спокійною та тверезою силою, не шукаючи чиєїсь землі чи скарбів, не прагнучи контролювати думки людей; якщо всі британські моральні і матеріальні сили та переконання ми об’єднаємо з вашими (американськими) в братерську асоціацію, великі дороги майбутнього стануть ясними не тільки для нас, але для всіх, не тільки для нашого часу, але на століття вперед».