Я роззую вам очі, рєбятки
путін вже напав. Ця війна всерйоз в надовго з повним осмисленням, хто ми і про що ми
Затяжна війна — це коли ти уперше купуєш спортивні штани не для спорту, а для зручності. Бо раптом треба буде тікати, падати, лежати у бомбосховищі.
Затяжна війна — це коли уставшиє від війни все більше постять коктейлі, Італію і лавсторі з чоловіками призовного віку. І нуль згадок про війну.
Війна на виснаження — коли в єдиному телемарафоні пес Патрон в перемішку з арєстовичами розказують про позитив. А тобі розказують про полонених на ЧАЕС і в Маріуполі, яких не внесли в списки полонених.
Коли хлопцям з розвідувального батальйону, які відійшли з Золотого, погрожують допитами прокурори.
І коли справа того, у що буде одягнений солдат — це головний біль волонтера, як у 2014.
Зараз чимало дописів, які пропонують заплющити очі на проблеми, розповідати про єдиних єдинорогів, погодитися на імпорт російських шукачів української біометрики. І увага — мовчати про непоказну правду.
Я роззую вам очі, рєбятки. путін вже напав. Ця війна всерйоз в надовго з повним осмисленням, хто ми і про що ми.
Чи мав право журналіст/волонтер/ написати в міру інформацію про відвід наших військ із Сєвєродонецька? Особливо за 13 годин після неї? Мав. І право таке має на майбутнє.
У світі, де коментувати війну можуть тарологи, російські нікчеми з кінцями у ФСБ і колишні писки Медведчука, — увімкнімо здоровий глузд.
До Дюнкерка і операції «Динамо» чимало британців скаржились, що їм нудно, уряд бреше і війна не справжня. А потім трапилась операція «Динамо», де уряд на чолі з Черчиллем чесно сказав, що у нас біда, ми можемо втратити наше військо. Треба евакуювати.
Британці стали завбачливо збирати необхідні кораблі. Коли не було вже сенсу приховувати безнадійність становища в Північній Франції й у Фландрії, англійська влада вирішила звернутися по допомогу до населення, щоб отримати для евакуації якісь придатні судна. Через пресу, через передовиці топових газет.
Заклик був зустрінутий з винятковим натхненням. До узбережжя прямував дивний флот, подібного до якого ще не знала історія — катери, яхти, риболовецькі траулери, шхуни та баркаси, рятувальні човни, пасажирські теплоходи з Темзи. Ці судна постійно трималися недалеко від узбережжя. Найдрібніші з них підходили до берега, завантажували людей і доставляли на більш великі цивільні судна, а також військові кораблі (від торпедних катерів до ескадрених міноносців). Цілі колони загнаних у воду автомашин використовували для посадки на кораблі. Це було тяжко — люфтваффе не шкодувало ударів по пляжу і морю — чимало суден затонули, багато солдатів було вбито і взято в полон.
Уряд розраховував, що зможуть врятувати лише 45 тисяч солдатів, вдалось 338 тисяч. Так, під Дюнкерком залишилась техніка, але вмотивовані воїни були збережені. Всі ці люди з безцінним бойовим досвідом стали основою військ союзників.
Дуже скоро ці вмотивовані британські воїни знадобились для війни з Італією в Північній Африці і на Близькому Сході. Збережений вмотивований кістяк армії допоміг Британії пережити і відбити план «Морський лев» щодо висадки нацистів в Дуврі, Портмуті і взяти потім Лондон.
Жага англійців, які катерами і шхунами рятували своїх, до опору була настільки велика, що Гітлер викусив і згодом відмінив план наземного нападу. Льотчики повітряних сил Великої Британії зробили усе, аби висадки десанту не сталось. Це був чесний обмін між армією і суспільством.
Тому якщо є проблема, десь треба врятувати життя вмотивованих воїнів — ти береш це і робиш. Мертві герої, які загиблі дарма - це біль для матерів і втрачений шанс для держави. Живі вмотивовані солдати наш шанс зберегти країну, народ і повернути все захоплене. Воюють не машини — воюють люди. І наша мета берегти тих, хто свідомо обрав собі шлях воїна. Бо хто воювати далі буде? Ті, хто втік з жінками під спідницями і п’є коктейлі в Італії?
