Навіщо ракети вартістю 1 мільйон доларів гатять по дешевих цілях?

Ракетний обстріл Львова та ще п'яти областей викликав принаймні ці два питання. З усіх типів ракет, якими російські агресори поливають українські міста, вони зосередилися останнім часом на запуску таких, що мають назву Х- 101.

Ракета Х-101 є версією ядерної ракети Х-102 тільки без ядерної боєголовки. Вона належить до класу крилатих ракет повітряного базування (ALCM). Заявлена дальність польоту ракети становить 2500- 2800 км. На додаток до ядерної ракети Х-102, вона має систему електронно-оптичного узгодження місцевості для точного попадання. Ядерний варіант цієї ракети не потребує такої точності. Ракета запускається зі стратегічних бомбардувальників ТУ-160 або ТУ95МS. Базуються ці бомбардувальники у місті Енгельс поблизу міста Саратова на Волзі. Від Енгельса до Ужгорода по прямій 1700 км. Отже, вся територія України може бути під обстрілом.

Хоча випробування ракети відбулося ще у минулому столітті, бойове застосування Х-101 вперше сталося у Сирії у 2015 році. Від Енгельса до сирійського міста Алеппо 1800 км.

Наскільки нам відомо, російські літаки вилітали до півдня Каспійського моря, щоби зменшити відстань до 1200 км. Перші пуски ракет по Україні були здійснені з акваторії Чорного моря, звідки відстань до Львова по прямій теж 1200 км. Наразі літаки роблять пуски з акваторії Каспійського моря, де відстань до Львова становить 1900 км.

Тим самим росія хоче показати потенційним покупцям в Індії та деінде, що ракети Х-101 здатні наносити точні удари з більшої відстані. І у цьому суть - це не російське військове керівництво обирає цілі, щоби допомогти своїй «обмеженій військовій операції», бо цій операції вже нічого не допоможе. Це російські експортери зброї рекламують свою продукцію.

Більша відстань - не єдине, що хочуть показати російські експортери зброї. Перші пуски відзначалися низькою дисципліною. Ракети або не запускалися, або діставшись до цілей, не спрацьовували, або спрацьовували не точно на обрані цілі. Отже, важливо показати, що відсоток пусків, які досягли цілі, є високим. Тоді вартість одного пуску стає меншою. У будь-якому випадку, вартість ракети Х-101 є більшою, ніж вартість електропідстанції у Львові, у яку вони влучили. З військово-економічної точки зору - це безглуздя витрачати ракету вартістю у мільйон доларів заради знищення відносно дешевого об'єкта. Тож мета цього запуску не військова, а рекламна: довести потенційним клієнтам, що краще купувати Х-101, ніж американські Томагавки. Американські Томагавки є дорожчими майже у два рази, але якщо вони надійніші, то покупцям немає сенсу економити.

Чи можна ці ракети перехопити?

Це нам невідомо. Але якщо в наших американських союзників і є таке обладнання, то постачати його за кордон їм не дуже вигідно. Бо це означатиме, що протиракетне обладнання може перехоплювати і Томагавки. Хто ж тоді буде купляти Томагавки, якщо можна купити захист від них?

Наразі ракетна зброя є чи не єдиною зброєю, в якій російська армія - сильніша за українську. До “Калібрів” наше ПРО вже прилагодилася. Але до Х-101 це зробити значно важче. Беручи до уваги невдачі російських військ на суші та на морі, виглядає, що не військові зацікавлені у продовженні війни, а виключно експортери ракетної техніки. Бо інакше вони втрачають полігон та безплатну рекламу для демонстрації свого товару.

Безперспективність продовження сухопутної війни проти України, мабуть, вже зрозуміла російським генералам. Продовження наземних операцій - це лише продовження ганьби російських Збройних сил. Вони продемонстрували нездатність до координації дій різних підрозділів, а тим більше - відсутність координації між різними родами військ. Вони не мають переваги у повітряному просторі. Крім того, програють радіоелектронну війну і не можуть налагодити логістику навіть за значно більш сприятливих умов на Донбасі, ніж на Київщині.

Ці недоліки не можуть бути усунуті швидко, їх виправлення вимагає значних зусиль та часу. Тож продовження війни може принести російським генералам лише прикрощі. Тому найбільш чесні з них мають наважитися сказати про це своєму політичному керівництву.

А політичне керівництво замість нездійсненних цілей повинно обмежитися принципом найменшого лиха, якщо воно ще хоче запобігти повному занепаду російської економіки та її виключенню з всесвітнього розподілу праці і торгівлі. За потреби, світова економіка може обійтися і без російського експорту. Тоді неминучим стане тотальне зубожіння населення росії.

Ключовим питанням для російської економіки у відносинах з Україною було і залишається питання газу. Не в тому дріб'язковому розумінні транспортування російського газу територією України, а в більш широкому розумінні впливу української економіки на обсяги та ціну експортованого російського газу до Європи.

росія може повернути Україні загарбані кримські газоносні площі за таких умов, що це не вплине негативно на обсяги та ціну російського експорту газу. Так само можна домовитися, щоби і потенційний експорт української електроенергії до Європи не вплинув негативно на ціну експорту російського газу до Європи. Саме про це слід вести переговори фахівцям обох країн, а не про вигадані байкарями теми “денацифікації”.