Передплата 2024 ВЗ

«Що би не сталось, виглядай, як людина»

Наші люди мають гарний одяг і комфортні машини, гарні телефони і модні ноутбуки. Це ознака, що ми багато працюємо

Інтернет хвилями наповнюють вкиди про біженців, які начебто гарно вдягнені або мають хорошу машину.

Стоп, розберімось.

Війна прийшла на території, де українці почали дуже добре заробляти. Маріуполь, Харків, Буча, Ірпінь, Херсонщина — звідки таке упередження у снобів, що люди звідти мають бути босоніж або в лахмітті?

Це абсолютно нормально мати охайні, симпатичні речі, купити зайву пару кросівок хорошого бренду. І тікаючи від війни — все одно зберігати гідність в собі.

Всі, хто там пише про надто гарно вдягнених українців — подивіться старі світлини до приходу більшовиків і закручування гайок, щоб усі ото були як комуністи і не висовувались. Де б не жив і чим би не займався українець — у нього було взуття, ладно скроєний костюм, у жінок кілька прикрас, діти вмиті, доглянуті і в гарних костюмчиках. У мого прадіда було кілька краваток і білих сорочок — хоча жив він у невеликому місті.

Коли трапилась Друга світова війна — наші жінки у порівнянні із умовними британками, які потерпали від бомбардувань — виглядали тінями самих себе. У чорних свитках, у хустках, у 20 уже виглядали на всі 40. У британок в цей час були стрижки і непогані костюми-двійки. Я колекціоную гарний вінтажний одяг і в мене є брюки 1942 року з Лондона — це не штани, а шедевр шевського мистецтва. Просто в СРСР була задача задушити цих клятих українців, щоб ото уже не дьоргались.

І тому зайвий раз помучити нещасних жінок і дітей — якраз саме серце України, було саме те, що треба. Власне тому у кінці 50-х років минулого століття моя бабуся шила собі костюми і до кінця свого життя казала: «Що би не сталось, виглядай, як людина». У неї навіть було своє білизняне маленьке виробництво - бо навіть тоді у чортовому радянському союзі жінки хотіли гарних атласних бюстгальтерів і маленьких трусиків, а не отих страшних парашутів із бєларузкага трикотажу.

От і нині я не бачу нічого страшного, що наші біженці мають гарні кросівки і якісне пальто. Не бачу ніякого дивного, що у них є сімейна КІА, мазда чи містка субару. Можливо, це єдина річ, яку вдалось врятувати. Коли ми приїхали додому — то першим ділом я порахувала всі машини сусідів під будинком — ось «жук», ось мазда, ось ауді і фіат — а отже, всі живі і на місці. Добре.

Наші люди мають гарний одяг і комфортні машини, гарні телефони і модні ноутбуки. Це ознака, що ми багато працюємо. Що заробляємо на хліб до хліба. Що ці речі нам потрібні для життя, роботи і простих людських радощів.

Це ще і добрий знак, що наші українці ніколи не поїдуть вбивати сусідів за ношені мережеві труси, «нью беленси», кавоварку і пральну машину. Нам важливо зберігати повагу і гідність до самих себе, які б випробування не мучили нас в цей час.

Коли моя мама уперше вибралась за дизелем і посівними матеріалами в Ромни — вона купила собі нову червону помаду.

«Війна, у нас тут вбито кількох людей вздовж траси. Але так хочеться жити, і щоб компліменти робили». От так. В цьому є свій сенс — вона все життя працює з людьми, а на гарну веселу жінку покупець ох як біжить.

Джерело

Схожі новини