Передплатити

Стільки утисків бізнесу, як в Україні, нема ніде в цивілізованому світі

Парламент зменшує економічну свободу й зміцнює обмежений доступ


Коли держава запроваджує різноманітні стимули, на кшталт Дія.City, локалізації чи індустріальних парків, головне питання полягає в тому, чи є довіра до цієї держави. Чи не станеться так, що підприємці потрапили на гачок — податки знижені, а потім підвищені до попереднього рівня, як вже бувало? Чи не станеться так, що пільги отримають лише кілька людей, чиї прізвища й так уже давно очолюють рейтинги найбагатших? Чи не станеться так, що все завершиться лише вимогою додаткової довідки, яку можна порівняно недорого придбати у чиновників окремого міністерства (продаються ж в Росії білоруські ананаси)?

Читайте також: Податкові новації для бізнесу: справедливість чи закручування гайок?

Україна посідає 127 місце у світі за рейтингом економічної свободи. Дуґлас Норт, нобелівський лавреат з економіки, пояснював такі речі за допомогою двох простих понять — відкритий доступ та обмежений доступ (простий народ називає це феодально-олігархічним ладом). Економічні можливості — вони для всіх чи для окремого переліку людей? Ось головне питання. Воно нагадує анекдот часів Януковича: ви бачили його борди з гаслом «Україна для людей»? А ви бачили, що там нижче перелік людей дрібним шрифтом?

Замість збільшувати економічну свободу і запроваджувати відкритий доступ, наш парламент радісно зменшує економічну свободу й зміцнює обмежений доступ. Не дивно, що олігархи майже одностайні в підтримці подібних речей.

Читайте також: Державна служба статистики порівняла тогорічні і теперішні ціни: здорожчало все

Замість запровадити податок на виведений капітал для всіх підприємців України — його запроваджують у певному «внутрішньому офшорі». Замість дозволити продавати і купувати сільськогосподарську землю усім — її дозволяють купувати з величезними обмеженнями, які обнуляють економічний ефект від довгоочікуваної свободи. Замість стимулювати створення робочих місць у всій економіці — запроваджують пільги для окремих людей (не дивуйтеся, якщо врешті побачимо, що всі вони наближені до трону, а їхні телеканали голосно хвалять владу). Замість провести судову реформу — запроваджують інвестнянь. І так далі.

Коли українці дізнаються, що тоталітарна Росія та авторитарний Китай мають вищу економічну свободу, ніж Україна, то ображаються на рейтинг, мовляв, він нечесний. Але правда полягає в тому, що стільки утисків бізнесу, як в Україні, нема ніде в цивілізованому світі. В Європі ми єдина країна з невільною економікою. Наші сусіди в рейтингу — Мавританія, Нікарагуа та Буркіна Фасо.

Мені би дуже хотілося вірити, що обмежений ПнВК (Дія.City) спрацює як стимул ІТ індустрії, а не просто призведе до збільшення податків та масової релокації бізнесу в сусідні країни. Мені би дуже хотілося вірити, що обмежений ринок землі призведе до розквіту фермерства (саме турботою про нього пояснювали запровадження обмежень), а не посередництва. Мені би дуже хотілося вірити, що локалізація створить можливості для сотень підприємств, а не для п'яти. Мені би дуже хотілося вірити, що індустріальні парки зростатимуть по всій країні, а не лише у володіннях кількох баронів.

Але закон № 5600 про суттєве збільшення прав податківців і зменшення прав підприємців, так само як і реінкарнація податкової міліції під новою назвою замість обіцяного аналітичного органу, так само, як і щоденні новини про смертельні загрози для тих підприємств через злочинні дії тих або інших органів, — все це підриває довіру до держави, без якої жоден економічний стимул не спрацює.

— Товаришу прапорщик, запустіть економічне зростання!

— Зростання, рівняйсь, струнко, кроком руш! Раз-два, раз-два!

Джерело