Не зажрався...
Прошу на мене не ображатися, якщо я відмовляю і не їду на вашу подію
Після одного чату раптом відкрив, у чому моя головна проблема як письменника. Якби не вона, то я б за відомістю вже переплюнув Андруховича, Жадана і Забужко разом узятих.
Річ у тім, що дуже часто я відмовляюся виступати без гонорарів. От мені пропонують — приїдьте до нас, буде дуже круто, в нас офігенна аудиторія. Коли я несміливо запитую про умови, то найчастіше отримую відповідь — «Тобто? Які умови? Ми ж вас запрошуємо до себе, хіба цього мало?».
У кращому випадку пропонують повернути кошти за проїзд, а в найкращому — ще й поселити в готель. А от з гонорарами проблема, люди не розуміють, що публічний виступ — це також робота, до того, ж важка й стресова, до неї треба готуватися, тренуватися, треба, зрештою, роками й десятиліттями працювати на своє ім'я, щоб на нього прийшли якісь люди. І одна річ, коли гонорар не може заплатити бібліотека з якогось райцентру, бо в них справді на це немає грошей, але зовсім інша, коли гонорари не передбачені на подіях, де банери всіяні логотипами партнерів і спонсорів, і де організатори точно працюють за гроші, а не за дякую.
Та й, чесно кажучи, гонорари ж такі, що це навіть не гонорар, а просто добові, бо для того, щоб я з Ужгорода поїхав виступати, наприклад, у Херсон, мені треба майже дві доби провести в поїзді і ще одну добу в Херсоні. Скільки грошей людина витрачає за три доби на харчування й базові потреби? А ще подумайте, що за ці три доби я міг щось заробити, бо сидів би вдома й працював собі.
Тому прошу на мене не ображатися, якщо я відмовляю і не їду на вашу подію. Так склалося, що я мушу заробляти, щоб сплатити рахунки, заправити машину, купити дитині памперси чи собі вино на акції. Щоб бути письменником, який живе з власної творчості, а не ходить в офіс чи на завод на роботу, треба вміти казати «ні». І тому я часто кажу «ні», хоча це не означає, що я задер носа, зажрався чи втратив контакт із реальністю.
Ясна річ, саме це «ні» і є моєю слабкою точкою. Бо якби додати всі події, які «це буде для вас чудовий піар» і «ви отримаєте нову аудиторію, ця подія для вас навіть вигідніша, ніж для нас», то я б уже давно запхнув за пояс навіть Ліну Костенко.
Але наступного разу попросіть електрика, щоб приїхав до вас додому поремонтувати щиток просто за дякую і каву, а ви за це розкажете про нього своїм друзям і в нього буде чудовий піар. А потім подумайте про письменників і те, за що мають жити вони.
Даруйте, якщо когось образив. І дякую за розуміння.
