100 баксів авансу

Ця історія трапилася десять років тому, коли я ще жив у Києві. В якийсь момент постала потреба переїхати на нову квартиру. Вимоги були прості — я шукав найкращі можливі варіанти за найнижчу ціну. Хотілося, щоб квартира була біля метро (бажано — червона чи синя гілка), була світлою й чистою, а не скидалася на склад совєтських меблів, мала необхідну побутову техніку. Бажаними були також красивий вигляд з вікна, біля якого я збирався писати безсмертні твори, доброзичливі господарі, з якими я ніколи не буду бачитися, тихі сусіди і прибраний під’їзд. І ціна щоб не кусалася, і за останній місяць наперед гроші не брали. Словом, мої вимоги й бажання були абсолютно стандартними.

Та виявилося, що знайти квартиру за такими вимогами і не за всі гроші світу — майже нереальне завдання. Власники київських квартир свої помешкання люблять більше за власних дітей, бо описують їх, мов якісь божественні хороми, жити в яких — не тільки насолода, а й велика честь, за яку ще треба позмагатися, довести, що ти гідний цієї розкоші, розказати свій родовід до сьомого коліна, запевнити, що ніколи в житті не пив і не курив, статеве життя тебе не цікавить, бо концентруєшся тільки на роботі і більшість часу саме на місці праці й проводиш. Ідеально було б, якби ти зняв квартиру, але не приходив на неї, бо жив на робочому місці.

Хоча в нас вважається, що найбільше брешуть політики, синоптики і астрологи, та особисто я переконаний: найбільші брехуни — після рибалок, звісно — це власники нерухомості. Їхня «затишна квартира поряд з метро» виявляється притоном десь далеко за Києвом, «свіжий ремонт» — засмальцьованими шпалерами і липким лінолеумом, «просторі й великі кімнати» — мереживом лабіринтів поміж безкінечними ліжками, шафами, столами, старими кріслами і різним непотребом, «адекватні господарі» — маніакальними шпигунами, які заглядають тобі у вікна і весь час намагаються проникнути в квартиру, поки ти на роботі. Я би й ворогу не побажав шукати квартиру в оренду в Києві, це — пекло!

Але після довгих пошуків мені раптом пощастило. На сайті оголошень я побачив свіжу публікацію про «затишну квартиру за триста метрів від станції метро «Політех», ціна була нижчою, ніж середня на ринку, фото були дуже привабливі, а сам власник писав, що живе за кордоном і тому хоче здати свою квартиру інтелігентній, надійній і порядній людині, схильній до чистоти й порядку (як точно він мене описав!) на довгий строк, оплата буде щомісяця на банківську картку. Ціна настільки низька через те, що пожилець фактично ще й доглядатиме за квартирою власника, такий собі режим абсолютної довіри й лояльності. Я одразу ж подзвонив на вказаний номер і виявився першим охочим подивитися квартиру.

Помешкання було справді розкішним, просторим і чистим, а вхід у метро було видно з вікна. Ідеальний варіант! Власник був дуже приємною і ввічливою людиною, ми швидко про все домовилися. Він попередив, що сьогодні квартиру прийдуть дивитися ще кілька людей, тому якщо я точно хочу її знімати, то маю дати йому якийсь символічний аванс — наприклад, 100 доларів. У такому разі наступним охочим він просто відмовить і квартира дістанеться мені. Ясна річ, я витягнув американську купюру, ми потиснули один одному руки, підписали на коліні якийсь стандартний договір, він навіть сфотографував мій паспорт, після чого ми розпрощалися — заселятися можна було через три дні.

Добре, що перед самим переїздом, уже збираючись викликати таксі, я передзвонив власнику. Виявилося, номер не обслуговується. Щось усередині мене дзенькнуло, але я все-таки поїхав до тієї квартири. Після довгих спроб увійти до під’їзду з’ясував у сусідів, що та квартира здається подобово. Значить, шахрай винайняв її на добу і за цю добу показував охочим зняти її в довгострокову оренду, і в кожного брав «символічний аванс».

Шкода, що мені не вдалося там пожити, бо квартира і її розташування мені справді подобалися. Зате це був непоганий урок на все життя: тепер, коли я бачу щось дешеве і якісне, то не радію, а підозріло кривлюся. Адже знаю, що якісне дешевим не буває. Я це добре затямив, бо цей урок коштував мені рівно 100 баксів.

Джерело