Від "Майдану без політиків" до "спорту без політики"

Скандальні обійми української спортсменки Ярослави Магучіх з російською атлеткою Марією Ласіцкене та «адвокатський» пост каратиста, бронзового призера Олімпіади, Станіслава Горуни, де основним аргументом на її захист була фраза «спорт поза політикою», вкотре засвідчили якою глибокою є прірва між реальністю та сприйняттям цієї реальності у свідомості багатьох українців.

І таких українців, на жаль, дуже багато.

Ці люди досі не відчувають війни, не відчувають небезпеки, зрештою, не відчувають країни. Відчуття самоідентифікації у них, м'яко кажучи, розмите. Вони живуть у своїй реальності, у своїй зоні комфорту. Ба більше! Коли обставини їх змушують з цієї зони вийти, стають агресивними та непоступливими.

Восьмий рік війни з Росією, тисячі загиблих українців на цій війні, для розсудливої людини цілком достатньо, аби зрозуміти, хто є хто, точніше, хто є ворог твоєї держави! Але соціологія жахає: майже половина українців досі не вважає Росію ворогом, а 41 відсоток наших співгромадян солідарні з Путіним, який каже, що росіяни й українці один народ.

«Спорт поза політикою» — це одна із тез російської пропаганди. Коли російських спортсменів відправляли на Олімпіаду в Токіо, їм роздали темники, де інструктували, як відповідати журналістам. Наприклад, на запитання «Чий Крим?». На всі незручні запитання вони мали говорити одну рятівну фразу: «Спорт поза політикою». Така собі фраза-фіговий листок, яким російські спортсмени мали прикривати усю ганьбу, що накоїло керівництво їхньої країни.

Фраза «Спорт поза політикою», власне, і є політичним гаслом. Пригадуєте, на початках Революції гідності кинули гасло «Майдан поза політикою». Згодом стало відомо, що його запустили у маси політтехнологи від тодішньої влади. А їм цю «гуманітарну допомогу» підкинули колеги з Кремля. Гасло радо підхопили «корисні ідіоти», і якби тоді менти не побили студентів, «Майдан без політиків» швидко б зійшов нанівець…

Тепер українцям нав'язують ідеологію «спорт поза політикою», «культура поза політикою», «музика поза політикою» її взагалі «какаяразница». Все це ланки одного ланцюга. У такий спосіб намагаються розмивати українську ідентичність. Такими людьми легше маніпулювати. Згадаймо ще одне гасло — «Мову на хліб не намастиш», яке з подачі одіозної телеведучої Наталії Мосійчук намагалися викинути в українське суспільство. Якщо більшість українців і надалі буде говорити російською, то це цілком лягає у тезу про «один народ», бо ж говорить однією мовою. Українська мова формує ідентичність, російська розмиває її.

А спорт в Україні тотально російськомовний. Як був російськомовний за радянських часів, так і залишився: там нічого не змінилося і за незалежної України. Тому і не варто від наших спортсменів очікувати великого патріотизму. Звідки йому взятися?

Читайте також: Їхні кулі — це не лише «гради» і «зелені чоловічки»…