Передплатити Підтримати

Дорожня карта. Як Україні переформатувати відносини з США

Взаємодія з адміністрацією Байдена дає нам унікальний шанс перейти від партнерства до союзництва

Останнім часом кількість проєктів дорожніх карт українсько-американських відносин зростає майже щодня. Вони містять чимало хороших та правильних слів, а проєкт, що підготовлено Атлантичною Радою — навіть хороших та конкретних пропозицій. Чого нам не вистачає у всіх цих ідеях — візії того, що для якісного стрибка наших відносин має зробити саме Україна.

Море очікувань від нової американської адміністрації робить візії односторонніми, а в деяких медійних дискусіях це схоже на очікування «всього хорошого» від дяді Сема або у цьому випадку «дяді Джо». Більше всілякої допомоги та залучення в український порядок денний «по всіх фронтах». Такі очікування можуть мати сенс, тільки якщо Україна також готова, причому не на словах, зробити якісно більше у всіх сферах. Взаємодія з адміністрацією Байдена дає нам унікальний шанс перейти від партнерства до союзництва, але маємо чесно казати, що союзництво неможливе із сьогоднішньою Україною, в якій немає сталої демократії, сталого верховенства права (власне ніякого немає) та сталої ринкової економіки. Крім того, слабкість українського державного апарату не дозволяє впроваджувати домовленості з союзниками.

Саме тому будь-яка візія розвитку двосторонніх відносин повинна включати конкретні кроки із зменшення впливу олігархів, перезавантаження судової системи, ефективної боротьби з корупцією. Зрозуміло, що косметика тут не спрацює, пластична хірургія теж. Лікування можливе та бажане, причому його якість в рази, якщо не на порядок, зростатиме за допомоги та участі наших партнерів. Вони прекрасно розуміють, що лише сильна та стійка Україна здатна ефективно протистояти Росії та її перемагати. Більше військової допомоги, більше статусів та форматів працюватимуть для такої України, але будуть лише тимчасовою підтримкою для України внутрішньо слабкої.

Можна скільки завгодно говорити про реформу СБУ і займатися черговими імітаціями, але за жодного президента нічого не вийде, поки цю інституцію розглядають як важіль впливу для влади, а не боротьби з російською агресією та загрозами національній безпеці. Це лише один приклад, але дуже симптоматичний.

Щонайменше наївно вважати, що нова американська адміністрація не розуміє всіх нюансів нашої ситуації. У партнерстві, а тим більше союзництві важливий двосторонній рух. У нас є всі шанси побудувати союзницькі відносини, і адміністрація Байдена надає нам для цього унікальний шанс. Водночас, наші американські друзі навряд чи допомагатимуть тим, хто не здатний і головне — не хоче допомогти собі сам. Нам потрібна історія спільного успіху, яка можлива за умов наявності амбітної візії, стратегії її виконання та головне — політичної волі рухатися вперед, а не займатися численними імітаціями. Відповіді на питання, «що» і «як» має бути зроблене неможливо відірвати від питання «хто» це буде робити. Без сильних команд декларації залишаться лише деклараціями.

Дорожня карта спільного успіху має бути максимально конкретною. Пропонуємо її розробити та офіційно затвердити таким чином, щоб вона стала «новим безвізом» — справжнім драйвером перезавантаження країни. Україна спромоглася створити антикорупційну інфраструктуру лише під тиском необхідності виконання умов плану «безвізу», програми МВФ та чітких вимог наших інших партнерів. Для наступного стрибка потрібен «супербезвіз». Амбітність та відповідальність мають бути з обох сторін. Для України це в першу чергу означатиме створення команди, здатної формувати якісну програму співпраці та забезпечити її виконання.

Колонка написана зі співзасновниками Центру національної стійкості та розвитку: Олександром Данилюком, екссекретарем РНБО, ексміністром фінансів України та Русланом Рябошапкою, ексгенеральним прокурором України

Джерело