Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Про мистецтво Зе!мімікрії

Зеленський-патріот - це, радше, оксюморон, аніж реальність

Ось уже кілька тижнів поспіль інформаційним полем розганяються доволі сумнівні, як на мене, меседжі про різку «зміну орієнтації» очільника країни, про його раптову «русофобію» і не менш несподіваний «патріотизм». Мої сумніви базуються не стільки на політичній практиці Зеленського останнього часу, як от — заборона проросійських пропагандистських телеканалів Медведчука-Козака чи «відосики» у дні вшанування Героїв Майдану. Як на мене, то мотиви нагінок на телеканали, які фактично розв'язали війну проти Зеленського за потенційних виборців на Сході України цілком меркантильні.

ОПЗЖ (читай — Медведчук) систематично і послідовно відкушували від симпатиків «свого хлопця» і очільника секти свідків «какойразніци» чи не найсмачніші шматки електорального пирога. Тим паче, що команда Зеленського, особливо «Слуги…» та недолугий уряд Шмигаля, постійно підкидають дровенят у палаюче багаття пристрастей: то тарифних, то карантинних, то пенсійних. А коли йдеться про такі приземлені, зате насущні речі, «разніца» перетворює вчорашнього інфантильного обивателя в ображеного та озлобленого бунтаря.

Тому другим у черзі «репресованих» став Шарій зі своєю риторикою: ще один зазіхач на ретельно удобрене «Слугами…» і самим Зе! виборче поле Півдня.

Але «боротися» з медведчуками та шаріями Зеленський може лише… патріотичною риторикою, яка в українських умовах немислима без антиросійських акцентів. Тому сталося те, що сталося: з-за «порєбріка» одразу ж пролунали різкі оцінки Зе! режиму, співставні хіба з пропагандистською маячнею Кремля часів Порошенка.

Заяви речника Владіміра Путіна Дмітрія Пєскова про Україну як «недружню державу», як про «проєкт західних країн» логічно дістали продовження у висловах самого «царя», який знову взявся захищати Північний потік-2. Довгожитель Кремля чомусь вирішив, що міжнародні санкції проти цього не бізнесового, а політичного проєкту, є намаганням змусити Росію «платити за їхній (західний — Авт.) проєкт «Україна».

Але очільником ОПУ досі залишається Андрій Єрмак. Про справжнє нутро цього мешканця Банкової попереджали розвідки дружніх західних держав. «Агент російського впливу» і постійний співрозмовник заступника глави путінської адміністрації Дмітрія Козака, неконституційний, зате з неофіційними, однак фактичними статусами віцепрезидента, міністра закордонних справ і представника президента у парламенті в одній особі, скромно мовчить. І ця єрмаківська мовчанка є красномовнішою за будь-які заяви…

Як і переконливішою за оголошення підозри Шарію у державній зраді, є присутність у високих кабінетах антигероїв Майдану, зокрема, заступника Єрмака Олега Татарова — заслуженого юриста, який отримав це звання від Януковича у розпал Революції Гідності. Або ж розгнуздана «портновщина» в українських судах.

Є ще один аспект «патріотичної мімікрії» Зеленського — американський. На Банковій цілком усвідомлюють, що з Вашингтоном варто поводитися обачніше, ніж це практикували досі. Ба більше, новий господар Білого дому навряд чи забув, як з подачі Коломойського і тієї ж таки Росії ексактор розважального жанру раптом став «прокурором», вимагаючи ретельного розслідування діяльності близької до Джо «Бурісми». А після перемоги демократа з берегів Потомаку прозвучало кілька цілком недвозначних натяків на засилля московської агентури на Печерських пагорбах та під куполом українського парламенту і навіть запроваджено санкції проти агента ФСБ Андрія Деркача та провладного нардепа Дубінського. Не забудьмо також, що й Коломойський — цей «карабас зелених маріонеток», — теж під прицілом американського правосуддя, і, радше, рано чи пізно його чекатиме доля Павла Лазаренка. А Ігор Валерійович був донедавна бізнес-партнером нашого «найвеличнішого лідера», і тому безпристрасна американська Феміда цілком може знайти серед брудних грошей, відмитих Коломойським у США, дещицю «зелених капіталів».

Отож, Зеленський-патріот — це, радше, оксюморон, аніж реальність. Звісно, він звично для актора вивчатиме цю нову роль, і навіть, можливо, вживеться в образ, відчайдушно і натхненно мімікруватиме. Та навряд чи йому під силу статус державника, оскільки для цього потрібні не тільки хист лицедія, а й ментальне усвідомлення належності до нації, розуміння її потреб і стратегічних цілей, знання і компетенції певного рівня. Але говорити про це популісту все одно, що «preaching to the choir» — «проповідувати церковному хору».

Ігор Гулик для «ВЗ»

Схожі новини