Чарівна шухляда Кабміну

Старий одеський гумор:

Калмане Мінкусовичу, звідки ви берете гроші на розкішне життя? -Я беру їх у шухляді. - Та невже? - Чисту правду Вам кажу, пане слідчий. - Ну тоді скажіть мені, хто кладе гроші у шухляду? - Моя люба дружина -Троянда Гіацинтівна. - Ну, а звідки Ваша дружина бере гроші? - Я їй даю. Допит триває добрячих півгодини, після чого швидка відвозить слідчого до психлікарні. Кажуть, що і нині можна почути з вікна шостої палати незрозуміле монотонне повторювання: Калман — шухляда — Троянда — Калман — шухляда — Троянда.

Річ у тім, що Кабмін України почав брати гроші з шухляди, тобто у державних банків. Ці шухляди мають такі назви: Ощадбанк, Укрексімбанк, ПриватБанк, Укргазбанк. Кладе їх туди Троянда Гіацинтівна, тобто Нацбанк України. І називає це загадковим словом — рефінансування. Рефінансування нагадує собою дії добродія, що помітив перед собою зім'яту банку з-під пива, але замість того, щоби нахилитися і викинути її у смітник, копає її ногою і кожні десять метрів повторює цей футбольний фінт.

Отже, Кабмін позичає гроші у шухляди, але не повертає їх, а просить шухляду про рефінансування, або купівлю нових облігацій, тобто про повернення свого боргу пізніше обіцяного терміну сплати. Копає цей борг у майбутнє, де вже інші уряди будуть копати його ще далі по дорозі. Оскільки гроші вчасно не повертаються до шухляди, то шухляда не може вчасно повернути борг Нацбанку і своєю чергою просить Нацбанк про рефінансування. Нацбанк погоджується відтермінувати борги державних банків. І навіть поповнює шухляди новими грошима, бо держбанки не тільки відтерміновують борги Кабміну, а ще й надають нові позики, щоби фінансувати дефіцит державного бюджету.

Тобто ті витрати бюджету, які не покриваються за рахунок регулярних доходів від податків, мита, акцизу, ренти та ін. Кредити, які бере Кабмін у банках, випускають у вигляді боргових зобов'язань уряду — облігаціях. За цими зобов'язаннями уряд має виплачувати борг і відсотки. Банки купують ці облігації, через що уряд дістає гроші, а банки їх витрачають. Втім, банки дістають гарантоване джерело прибутку, оскільки відфутболити виплату відсотків за кредитом уряд не може. Відмова уряду вчасно платити відсотки називається дефолтом.

Якщо уряд здефолтує, то йому взагалі ніхто не дасть нових кредитів. Хіба що під шалені відсотки. На відміну від банківського кредиту, ці боргові зобов'язання уряду можна продати на ринку. Так що теоретично банки можуть дістати готівку у разі необхідності, але для цього потрібно щоби знайшлися покупці, які погодяться ці боргові зобов'язання купити. Якщо би всі боргові зобов'язання продавали виключно на відкритому ринку, то можна було би побачити ступінь довіри кредиторів до уряду. Чим нижча довіра, тим більший відсоток вимагає кредитор, щоби наважитися взяти на себе ризик дефолту уряду. Але державні банки купують облігації, не беручи до уваги цей ризик. Тому уряд може дістати кредити під менший відсоток. Це тільки на перший погляд виглядає перевагою. А насправді, це не спонукає уряд цінувати свою репутацію, для чого потрібно вчасно і у повному обсязі виконувати усі взяті на себе зобов'язання.

Тому і стають можливими шахрайські витівки, коли Конституційний суд України звільняє своїм рішенням уряд від узятих на себе зобов'язань щодо декларацій чиновників. А уряд із серйозним виглядом запевняє іноземних партнерів, що він би радий виконувати зобов'язання, але поганий Конституційний суд їм не дає. Іноземні кредитори скептично ставляться до таких виправдовувань. Тим не менше, навіть державним банкам уряд змушений вчасно виплачувати відсоток за кредитами, бо цей платіж не підлягає відтермінуванню.

І на Заході стикаються з надмірним урядовим боргом, коли вже навіть сплата відсотків за ним стає тягарем для бюджету. Наразі ця проблема тимчасово вирішена практично нульовими відсотками за боргами. Саме безвідсотковий борг дозволяє урядам США, Японії та країн Європи продовжувати брати кредити, бо виплату самих кредитів, на відміну від відсотків, можна відтермінувати. Або як це гарно називають: рефінансувати. Нульовий відсоток за кредитами збережеться на Заході щонайменше два роки. Що буде, якщо за цей час інфляція перетне три відсотки, жоден з урядів не знає. Бо зазвичай, нацбанки це лікували підвищенням відсоткової ставки за кредитами. Але підвищувати ставку не можна, бо уряди не дадуть собі ради з оплатою відсотків. Наразі уряди розвинутих економік можуть продавати боргові зобов'язання навіть за практично нульовий відсоток, бо є надзвичайно високий ступінь довіри до урядів США, Японії, Німеччини, Франції, Великої Британії щодо виконання ними своїх зобов'язань.

До уряду України такої довіри в кредиторів немає, хоча б тому, що Конституційний суд України може звільнити його від виконання зобов'язань, які містяться у підписаних ним міжнародних угодах. Звісно, цьому слід негайно покласти край, але депутати Верховної Ради більше обговорюють це явище, ніж його усувають. Коли державні банки кредитують уряд, в них залишається менше коштів, щоби кредитувати економіку, яка, зокрема, складається з приватних виробників товарів та послуг. У тому числі, власників малого бізнесу, які найбільше постраждали від ковідної ситуації. Якщо би уряд узяв на себе сплату відсотків за кредитами хоча б на один рік, а банки би почали кредитування під заставу нерухомого майна власників малого бізнесу, то економічні наслідки ковіду були б не такими руйнівними для економіки. Але для цього потрібно, щоб свої потреби у кредитах уряд міг задовільняти за рахунок розміщення облігацій на відкритому ринку, а не в державних банках, які контролюють 40 відсотків усього кредитного ринку країни. Гарантовані прибутки від високих відсотків, які сплачує уряд за облігаціями, роблять роботу банків легкою і дозволяють звітувати про хороші результати наприкінці року. Але це ілюзія, яка приховує справжній стан речей в державі. А саме: борги уряду зростають, а довіра до виконання узятих ним на себе зобов'язань падає. Це робить доступ уряду до кредитів все важчим і дорожчим. І тому є прямою дорогою до втрати державності.