Передплатити Підтримати

Найогидніші вибори

«Друзі, я довго вагався, зважував всі за і проти, та врешті прийняв рішення балотуватися в… раду! Це було для мене непросте рішення, але я тут живу, тому добре знаю проблеми нашого міста/району і впевнений, що далі так жити не можна!»

За останній місяць таких повідомлень я прочитав сотні, і через мою фейсбучну стрічку пройшов цілий парад кандидатів з різних куточків України, охочих сісти в крісло депутата місцевої ради. Судячи з цієї навали висуванців і зважаючи на те, як більшість із них вагалася перед рішенням іти на вибори, можна зробити висновок, що вересень був місяцем вагань.

Цікаво одне: чому вагатися вони почали саме тепер? Невже раніше так можна було жити, а тепер уже зась? Чи до вересня вони не хотіли зробити наше місто кращим? З чим пов’язана така кардинальна зміна: раніше постили котиків і фотографії з пиятик у пафосних ресторанах, а тепер раптом зажурилися через стан міської каналізації і, бездітні, обіцяють будувати нові школи й садки?

До 25 жовтня залишилося два з половиною тижні, а ще, здається, не всі зрозуміли, наскільки важкими будуть ці вибори. По-перше, через коронавірус, який ще з весни став частиною передвиборчої кампанії, і вже нині — через захланність центру у формуванні бюджету — ставить великий хрест на більшості з масштабних обіцянок кандидатів. Це вже не кажучи про те, що під шумок нових антирекордів влада взагалі може спробувати перенести місцеві вибори на весну.

По-друге, складність цієї кампанії полягає в тому, що в нових виборчих правилах і чорт ногу вломить, а що тоді казати про кандидатів, членів ДВК і самих виборців? Скільки відсотків населення знає, як правильно голосувати, як голосувати за конкретного кандидата з переліку, як мають виглядати цифри в бюлетені? Скільки відсотків виборців знає, що в їхніх містах може бути другий тур виборів міського голови, і якою буде явка на цьому повторному голосуванні?

Чесно кажучи, мені самому досить складно зрозуміти, як конкретний кандидат рухатиметься по партійному списку вгору, на які саме округи поділено моє місто, якого кольору будуть бюлетені… Припускаю, що в багатьох (особливо в літніх людей і жителів віддалених населених пунктів) можуть виникнути проблеми з орієнтуванням у виборчому бюлетені нового зразка. А роз’яснень від держави — нуль.

Наприклад, сьогодні вже шосте жовтня, а я досі не розумію, чи буду я голосувати за склад райради Ужгородського району? Це ж найбільший ідіотизм цих виборів — після завершення децентралізації залишити між ОТГ й областю проміжну ланку районів, які не матимуть ані повноважень, ані бюджетів. Тож будуть жителі обласних центрів голосувати за районні ради, чи знає хтось відповідь? Цікаво було б це питання поставити Зеленському — хай би відповів без підготовки.

По-третє, основною проблемою цих виборів є той факт, що ніхто, здається, не пов’язує з ними жодних надій. Якщо президентські чи парламентські вибори викликають значний ажіотаж, часом навіть збурюють ейфорію, передчуття казкового фіналу, то на місцевих перегонах усе прісно й понуро. Хоча для повсякденного життя місцеві вибори важливіші за парламентські, бо ж саме від самоврядування насамперед залежить, як виглядатимуть наші вулиці, громадський транспорт, історичний центр і так далі. Адже місцеві вибори — про наше щоденне життя й практичні проблеми, тому ми знаємо, що прізвища можуть і змінитися, а от реальних змін дочекатися буде важче, на це потрібні роки й роки.

Не знаю, як кому, а мені місцеві вибори здаються огиднішими й бруднішими за центральні. Просто через те, що місцевих кандидатів ми краще знаємо, тому їхній цинізм і нахабність обіцянок особливо гидкі. Як запитав мене нещодавно один друг: а чому ти за Х не голосуватимеш, ти ж його давно й добре знаєш? Саме тому й не голосуватиму, — відповів я, — бо давно й добре його знаю.

Джерело