Тактичний бій виграно, але війна за українську мову триває...

У порядку денному на четвер, 16 липня, у 30 річницю ухвалення у стінах Верховної Ради України Декларації про Державний суверенітет, скандального законопроєкту Бужанського немає.

Нагадаю, його законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо навчання державною мовою у закладах освіти» передбачав скасування переходу на українську мову навчання з 1 вересня 2020 року учнів 5−11 класів російськомовних шкіл. Цей перехід пропонувалося відкласти аж на 1 вересня 2023 рік.

Завдання, яке виконує Бужанський, зрозуміле — «русский мир», який ще багато де панує в Україні, не хоче здавати своїх позицій і втрачати потенційних адептів. А якщо діти з російськомовних сімей почнуть говорити українською, перейматися українським духом, то «ватного» населення з роками буде в Україні все менше і менше…

Українська освіта — одна з небагатьох сфер, де останніми роками українській мові вдалося завоювати певні позиції і закріпитися. Звісно, це дратує Росію. Путіну потрібна російськомовна Україна, він неодноразово заявляв, що там, де є російська мова, там «русский мир», а значить це сфера інтересів, сфера впливу Росії. А головне — зручна підстава для окупації під приводом «захисту російськомовних».

З огляду на це, захист державної мови дорівнює захисту держави від потенційної агресії східного сусіда.

І тут легковажити не можна. Навіть незначна, на перший погляд, поступка у мовному питанні може країні дорого коштувати.

Це чудово розуміють українські патріоти, які одразу ж забили на сполох і широким громадським фронтом виступили проти підступних законодавчих ініціатив українофоба Бужанського. Навіть у фракції «Слуга народу» стався невеличкий бунт (до речі, не вперше!): частина депутатів публічно обурилась і зробила заяву, що голосуватимуть проти цього законопроєкту.

Щоправда, частина ця виявилась вельми скромною за чисельністю — близько 30 осіб. Причому, серед львівських «слуг» проти закону Бужанського виступили лише двоє — Ростислав Тістик і Євген Петруняк (обидва списковики). А ось усі львівські «слуги"-мажоритарники відмовчалися. Очевидно, вичікували, якою буде позиція президента, щоб, як кажуть, коливатися разом з лінією партії. Сподіваюсь, коли вони приїдуть на свої округи, виборці змусять їх пояснити свою «страусячу» боязнь.

Потужна хвиля протестів вкотре налякала владу.

Але це зовсім не означає, що законопроєкт Бужанського в принципі зняли з порядку денного. Документ нікуди не зник. Просто його наразі притримали, аби пригасити суспільне невдоволення. Як тільки накал пристрастей вщухне, скандальний законопроєкт може знову вигулькнути. Можливо, було б краще, якби його таки винесли на розгляд парламенту, проголосували і провалили. І більше до цього питання не повертались. А те, що цей законопроєкт не набрав би більшості у Верховній Раді, я не маю жодних сумнівів. Особливо, коли під стінами парламенту стояли б тисячі розлючених патріотів…

Водночас це був би чудовий тест, такий собі лакмусовий папірець для депутатського корпусу. Під час голосування країна побачила б поіменно усю московську агентуру, усіх ворогів, що мають депутатський мандат. Це був би чудовий сеанс масового викриття. А так законопроєкт Бужанського залишається лежати під сукном у парламенті і чекати на свій зручний час.

Тож, українцям треба не втрачати пильність і завжди бути напоготові. Сьогоднішній тактичний бій виграно, але стратегічна війна за українську мову триває…