Передплатити Підтримати

«Квазі-держава» зразка УРСР?

…Кажуть, на зустріч до Зеленського запрошували кількох дуже поважних журналістів, по-модному, - лідерів громадської думки.

Про що йшлося у тій інтимній бесіді достеменно невідомо, однак інсайдерські джерела стверджують, що один із «найвеличніших лідерів» вкрай стурбований падінням власного рейтингу і негативним іміджем, що не пасує «гарному хлопцю». Мабуть, Зе! розходилося на виправлені такого стану справ.

Опосередковано перші результати тієї зустрічі на Банковій можемо оцінити з публікації одного з респектабельних авторів на не менш респектабельному інтернет-сайті, що часто обирає позу ментора для вітчизняних журналістів.

Розпочавши зі згадки про один з епізодів акторської діяльності Зеленського, коли він пародіював Наполеона Бонапарта, автор розвиває думку, що всі його нинішні опоненти (умовних 25 відсотків), ті, хто голосували на минулих виборах за Петра Порошенка, є сучасним віддзеркаленням легітимістів наполеонівської доби. Вони, мовляв, марно намагаються повернути експрезидента у його втрачений фотель, а їхня зацикленість на особі Порошенка схожа на фанатизм. Можна лише дивуватися досвідченому публіцисту, який сам не зміг вирватися із вперто пропагованої Офісом президента парадигми, що у всіх бідах учорашнього шоумена винен «Порох». А поза тим минув рік майже необмеженої жодними законами і противагами президентської каденції реального втілення Голобородька.

Не думаю, що Зеленському додає балів натяк на його «наполеонівське» сценічне минуле. Радше, навпаки, його невиправдану амбітність, завищену самооцінку годі приховати пропагандистським макіяжем.

Та й згадка про французьких легітимістів акурат грає проти і Зеленського, і автора, який пнувся з усіх сил зблиснути інтелектом. У Франції після Липневої революції 1830 року легітимізм був гаслом політичної течії, що виступала за повернення до влади «законної» династії Бурбонів. Течії настільки фанатичної, що коли їй таки випав шанс на владу, вони не скористалися ним через… балуваність претендента на престол — графа Шамбора, який наполягав: республіканський триколор має бути змінений на знамено Бурбонів з ліліями…

В Україні «25 відсоткам» не йдеться про зміну державного устрою. Як, за великим рахунком, і не про Порошенка. Йдеться про захист країни від російського агресора. Якщо узагальнено, то про гасло «Геть від Москви», втілене у передвиборчому гаслі «Армія. Віра. Мова». Тобто йдеться про принципи — демократію, свободу, незалежність. Демократична опозиція тому й виступає проти режиму Зеленського, що його політика несе значні ризики саме цим фундаментальним і безкомпромісним речам, які у нормальній країні не стали б навіть предметом дискусії.

Саме Зеленський зі своїм владним Кварталом, з парламентською «монобільшістю» і пластиліновим урядом Шмигаля є яскравим взірцем сучасного легітимізму. Вони прагнуть узаконити на теренах незалежної країни модель «квазі-держави» зразка УРСР. Йдеться не тільки про угодовство перед уламком тоталітарної імперії — СРСР, про колаборацію перед агресором, про виконання забаганок кремлівського господаря задля ефемерного і нездійсненного миру. Заради можливості «зазирнути у вічі Путіну» тривають репресії проти пасіонарної частини суспільства — учасників АТО, добровольців, волонтерів, політичних опонентів, тих, хто ніколи не погодиться на капітуляцію. Заради цього в Офісі президента плодять розмаїті проекти «діалогу» з терористами і цинічно просувають їх не тільки в інформаційному полі України, а й на міжнародних майданчиках. Хвала Богові, що наші партнери, зокрема Німеччина, не ведуться на такі відверто зрадницькі речі.

Щодо українського «легітимізму», то справді аналогія кульгає на обидві ноги. Нумо пригадаймо, кого у постмайданній Україні саркастично називають «вічно легітимним»? А тепер побіжно гляньмо, чиїх людей, як не ростовського вигнанця, режим Зеленського рекрутує на важливі і впливові посади? Лише з останніх призначень — Ольга Стефанішина, віцепрем’єрка з євроінтеграції, підозрювана у так званій «справі Лукаш» про тендер на нібито аналіз українського законодавства на відповідність європейському часів ВФЯ. (нагадаю, Олена Лукаш — міністр Кабінету міністрів, міністр юстиції в уряді Азарова, фігурантка численних кримінальних справ). Нинішнього радника Зе!, заступника міністра закордонних справ часів Януковича, Руслана Демченка вперто просувають на посаду заступника секретаря РНБО. Головним митником став Олексій Любченко, людина, яка працювала заступником в ексголови Державної податкової адміністрації Віталія Захарченка. І слід думати, радить Любченкові не хто інший, як одіозний Валерій Хорошковський. А брудну роботу у правовому полі гучно і неприкрито координує Андрій Портнов.

Гляди, не зчуємося, як в Україну повернеться і сам «легітимний». Що тоді казатимуть «респектабельні» публіцисти про український легітимізм?