Передплатити Підтримати

Психологічна війна проти власного народу

Я так розумію, що Зе!Команда вичерпала позірно «пристойні» методи урядування.

«Відосіки», гра на публіку, солодкі обіцянки і натяки на «світле майбутнє» вже не переймають серця і шлунки умовних 73 відсотків, які рік тому вважали, що «хуже нє будєт». Буде, ще й як…

Влада фактично визнала, що веде проти власного народу «психологічну війну», плодить заради цього фейки і небилиці, залякує обивателя і цькує опонентів. Одкровення головного санітарного лікаря Віктора Ляшка — це унікальний для світової практики взірець хамського і безкарного ставлення чиновників до тих, хто їх наймав на роботу, і з чиїх податків отримують щедрі зарплати, бонуси і премії. Слід розуміти, що заява Віктора Ляшка про свідоме запровадження в оману мільйонів людей не відбулася без схвалення Банкової. Ну, не може клерк дозволити собі таку самодіяльність. Отже, Зе! і його «квартал», який ми з якогось дива називаємо парламентом, урядом та наділяємо його високими інституційними статусами, вирішили, що час відкинути будь-яку пристойність.

«Коли ми закривали свого часу парки і робили обприскування доріг — це було питання не стільки впливу на епідеміологічну ситуацію, скільки на психологічний стан населення. Закриття парків створило відчуття, що небезпека існує, тому люди більш сумлінно дотримувалися карантину», — признався Ляшко. А ще сказав, що при цьому послуговувалися досвідом Китаю.

Акурат у цьому місці пазли лягли на свої місця. Зеленський 16 березня заявив, що відкидає будь-які натяки на демократичні процедури і не братиме до уваги усяких там «лібералів з лібертаріанцями»: «Досвід Китаю показує, що непопулярні та жорсткі рішення долають вірус та рятують життя. Досвід інших країн показує, що м’якотілість та ліберальність — це союзники коронавірусу. Тому ми будемо діяти жорстко, невідкладно, можливо, непопулярно». Зе! Режиму це вдалося.

Язикатий Ляшко пішов далі: «Не стільки мене турбує проблема інфікування в громадському транспорті, скільки внутрішня міграція населення. Замість того, щоб ізолюватись, люди, маючи транспорт, який буде вільно пересуватися, будуть навіть без нагальної потреби відвідувати певні місця». Тобто — здоров’я та безпека вільних громадян — ні при чому, головного санлікаря особливо переймає «внутрішня міграція населення», і саме такі акценти волею-неволею надають цій, здавалося б, медичній проблемі політичного присмаку. Карантин стає інструментом стримування протестів, клапаном в українському «казані», з якого ось-ось зірве покришку.

Оці месиджі з Банкової за посередництвом Віктора Ляшка збіглися у часі з викриттям ще одного державного «фейку». На цей раз викривачем Банкової стало Посольство Великої Британії в Україні. На офіційній сторінці у Facebook педантичні і віддані демократії посланці Лондона прямим текстом заявили, що українська влада проінформувала їх, що «лише громадяни України з постійним місцем проживання у інших державах матимуть можливість залишити територію України». Решта ж охочих повинні отримати дозвіл МЗС. Тобто, як і у випадку з Ляшком, чиновник на утриманні платників податків буде тепер вирішувати, кому дозволити, а кому ні «подихати повітрям свободи».

Зовнішньополітичне відомство, яке присягалось, що жодних обмежень для перетину кордону не існує, виправдовувалося зовсім неоковирно. Недолугі викрутаси, мовляв, лист до Посольства Великої Британії (зауважу, — не тільки, з повідомлень ЗМІ стає зрозуміло, що схожі епістоли відомство знаного «євроінтегратора» Дмитра Кулеби надіслало у дипломатичні представництва й інших країн) стосується тільки авіаперельотів, виглядають непереконливо. Усі ж знають, що сусіди, окрім Білорусі, закрили свої сухопутні кордони на в’їзд…

Маємо безпрецедентний факт психологічної (з елементами гібридної) війни режиму проти власного народу. Навіть Янукович у мирний, домайданний час, не наважувався на такі, з дозволу сказати, «експерименти». І те, що у цій війні Зе! Команда послуговувалася випробуваними методами російської пропаганди, те, що «квартал» консультували, здебільша, «фахівці» з-за «порєбріка», також не підлягає сумніву.

Залишається лише припускати, задля яких цілей влада розв’язала цю війну, що готують нам на Банковій, прикрившись шторою карантину? Задля чого у суспільство вкидаються сумнівні, часто несумісні один з одним «рішення», задля чиїх інтересів в країні сіють хаос, недовіру і ворожість?

Зрештою, чи вірити владі, яка неодноразово брехала і, ясно, що має намір продовжити цю практику, вирішувати самим громадянам. Після чергових «зашкварів», неприкритого шахраювання, психологічного терору вибір у нас невеликий. Перше — сумирно, з терпінням вола, очікувати чергових владних «сюрпризів», щоб одного нечудового ранку прокинутися у зовсім іншій, далекій від обіцяних популістами стандартів і рис, не своїй країні. Другий — усвідомити себе справжнім джерелом влади, і вказати шулерам на їхнє місце. Що оберемо?