Передплата 2024 «Добрий господар»

Українська мова заражає коронавірусом

Час від часу в нас в Україні стаються події, які змушують повертатися до теми української мови.

Одна з останніх таких подій радше комічна, але, здається, вона відсунула на задній план «інформацію» російських ЗМІ і навіть телеканалу 1+1 про «лабораторії ЦРУ в Україні, які власне розробили коронавірус».

Зважте самі, чи може притомна, не пришелепкувата, не крейзанута на півтори голови людина стверджувати, що «українська мова збільшує ризик зараження коронавірусом»? Виявляється, що може. В дуже солідній заяві дуже солідної партії, за яку проголосувало доволі багато українців, на чолі з дуже солідним політиком України, що за сумісництвом є кумом Путіна, йдеться:

«Міністерство охорони здоров'я спільно з Міністерством культури опублікувало рекомендації для протидії COVID-19 українською мовою, а також польською, татарською, угорською та румунською. Матеріали російською мовою відсутні.

Це чергова цинічна акція чинної влади на чолі з президентом Зеленським, спрямована на обмеження прав російськомовних громадян. Більш того, в умовах реальної загрози життю і здоров'ю людей це не тільки дискримінація мільйонів громадян за мовною ознакою, а й фактор, що збільшує ризик зараження.

У зв'язку з особливостями проживання російськомовних громадян (їхнім щільним розселенням) і тим, що значна частина з них — це люди літнього віку, переклад російською мовою мав стати пріоритетним завданням для влади. Однак не став…

Ми вимагаємо від влади припинити мовну дискримінацію російськомовних громадян і поширювати матеріали, що сприяють захисту від коронавірусу, російською мовою, особливий статус якої закріплений у статті 10 Конституції України…

Президент Зеленський продовжує злочинну політику Порошенка, в результаті якої намагаються нав'язати всьому народові ідентичність, яка властива тільки окремій частині населення країни. Народу, який говорить різними мовами, ходить в різні церкви, по-різному оцінює і шанує свою історію.

Це шлях в нікуди, шлях розколу і розпаду країни, вся відповідальність за який лягає на президента Зеленського і його команду".

Отож, лякають «розпадом і розколом країни» у зв’язку з тим, що Зеленський і Ко нібито намагаються «нав'язати всьому народові ідентичність, яка властива тільки окремій частині населення країни». Якщо Медведчук має на увазі те, що Зеленський з Дубінським, Бужанським, Шефірами і Коломойським хоче насправді нав’язати усьому українському народові ідентичність, характерну для цієї однозначної «компашки», то кум Путіна має цілковиту рацію.

Однак, доволі жартів, і у цій заяві здалося щось до болю знайоме. Пригадую, що ще у 2012−1013 роках в Криму проросійські сили підняли рейвах із приводу того, що в аптеках продавали ліки з українськими інструкціями, а російських не було, і тому літні люди нібито не могли розібратися з тим, як ці ліки приймати. «Розпад і розкол» України тоді стався невідворотно, то чого ж би зараз цьому розпаду не продовжитися з тієї ж причини?..

Інша недавня подія, яка стосується мови, вже серйозніша і сумніша. Пів року тому, згідно з законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», була введена посада мовного омбудсмена, завданням якого є «захист української мови як державної, отримання інформації та послуг у сферах суспільного життя державною мовою, а також усунення перешкод і обмежень у користуванні державною мовою для громадян України». На цю посаду офіційно призначили Тетяну Монахову, докторку філологічних наук, завідувачку кафедри журналістики Могилянки, авторку багатьох монографій і посібників, зокрема: «Народництво, модернізм і постмодернізм у лінгвістиці», «Дискурсивна риторика», «Українська діалектологія», «Культура української мови».

Пів року уповноважена з питань української мови пропрацювала на своїй посаді, але за це час жодної копійки платні не отримала. Вона витрачала власні кошти на поїздки країною, в Києві пересувалася виключно на метро, у службовому житлі їй відмовили, жодних пільг вона не мала. На свої потреби державного посадовця вона за цей час витратися з сімейного бюджету тридцять тисяч гривень. Для отримання Тетяною Монаховою зарплатні потрібно було узгодити якісь банальні процедурні моменти, але влада чомусь вперто цього не робила. Людина делікатного складу характеру неодноразово зверталася до представників Офісу Президента, але її звернення іґнорували. До Президента Володимира Зеленського Монахова так і не потрапила.

Звільнитися вона вирішила після того, як питання про її подальшу долю в день голосування у Кабміні раптово зникло з порядку денного:

«Я зрозуміла, що всі мої дії заблоковані. Продовжувати брати на себе відповідальність за те, на що ніяк не можеш вплинути, просто безглуздо».

Людина шляхетна навіть не тримає образи на ту владу, яка з нею вчинила таку несправедливість:

«Це був яскравий, корисний, незабутній період у житті. Мені здається, за цей час я здобула кілька нових професій. Моя сім’я радіє: я нарешті повертаюся до нормального життя, творчих планів, коханих людей».

Інтелігентні люди завжди ставали жертвою обставин у державі, де, аби добитися принаймні того, що тобі належить згідно з законом, треба «стіну пробивати чолом». Немає жодного сумніву, якби на цю посаду, або будь-яку іншу, призначили, приміром, Олега Ляшка, то той одразу б вибив собі зарплатню у триста тисяч гривень. Хто би у цьому сумнівався? А м’які інтелігентики у країні свинопасів і містечкових шахраїв й надалі будуть сидіти собі тихо по кутках, бо вони владі виявляються непотрібні.

Однак у цій історії несамовито обурює й те, що вчергове об українську мову так нахабно витирають ноги, і це настільки кричуще, що мало б викликати гучний резонанс. Але нічого, все тихо й мирно, бо про цю багатостраждальну українську мову вже час забути і зайвого разу не рипатися.

Ще одна не сумна, як попередня, а весела подія у мовній царині. У нас з’явився новий Мікола Янавічь Азіраф. Це міністр з питань охорони здоров’я України Максим Степанов. Майстер на всі руки, бо колишній голова Одеської обласної держадміністрації на щоденних своїх брифінгах про стан з пандемією в Україні видає такі перли, що навіть сам ковід відходить на задній план.

Ну, зрозуміло, як і всі російськомовні, які не хочуть добре навчитися «хахляцькаму нарєчію», всі ненаголошені «о» він вимовляє як «а». Але це вже банальна класика жанру, якою нікого не здивуєш. Утім, в його мові купа інших шедеврів, де м’якість чи твердість вимови українських слів він трактує по-своєму: «министерство», «в Києви», «дити (діти), дитей», але «дітячій», «медични працивники», «лікарни», «вирабамі», «засабамі», «це стасуєца магазинив», «на травневи свята».

І надзвичайно обурили погрози заступника голови Офісу Президента Зеленського Сергія Трофімова черкаському меру Анатолію Бондаренкові. Головне тут, що мер звертається до зеленого чиновника українською, а той йому погрожує кацапською «клетчатым одеялом». Це вже повна агонія кацапо-квартальної влади. В ОП, звичайно, заперечили автентичність переписки.

Зневага до державної мови в країні, яка займає останнє місце в Європі за кількістю населення, для якого ця державна мова є рідною, не дивина. У цьому плані цікаве цьогорічне дослідження вашингтонського Pew Research Centre.

Отож, це перелік країн Європи з відсотками населення в цих країнах, яке спілкується державною мовою:

Польща — 100%

Греція - 98%

Угорщина — 97%

Франція — 97%

Італія — 96%

Швеція — 94%

Чехія — 94%

Нідерланди — 93%

Росія — 92%

Британія — 91%

Литва — 90%

Німеччина — 90%

Словаччина — 89%

Іспанія — 81%

Болгарія — 80%

Україна — 55% (російською — 44%)

У дослідження чомусь не залучили (напевно, зі зрозумілих усім причин) Білорусь, де відсоток тих, хто спілкується державною мовою, ще менший, аніж в Україні. За переписом 1999 року, для 36,7% населення білоруська є мовою, «якою послуговуються вдома». Беручи до уваги ці цифри, Україна з останнього посувається на передостаннє місце за кількістю тих, хто в країні спілкується державною мовою.

Також у дослідженні немає даних про Бельгію, Естонію і Латвію, але це легко надолужити. У двомовній Бельгії фламандською спілкується 59%, французькою (валлонською) 40%. Позаяк обидві мови є тут державними, то державною мовою в Бельгії спілкуються 99%. В Естонії з населенням 1 млн 340 тисяч естонська мова є рідною для 1,1 млн, тобто для 82%. Латиська в Латвії є рідною для 62,1% населення, тобто Латвія виявляється третьою ззаду після Білорусі та України.

Ми хочемо, аби якомога більше українців спілкувалися державною мовою, але прикол полягає у тому, що маємо чудовий приклад того, що в Білорусі державною мовою спілкується 100% населення. І дуже легко здогадатися, чому, бо там російська мова державна. І тим, хто прагне, аби і в Україні всі на сто відсотків спілкувалися державною мовою, треба добиватися для російської статусу державної, офіційної, регіональної чи ще там якоїсь.

У такому випадку всі говоритимуть державною, але тоді держави Україна вже просто не існуватиме. Хіба хтось має сумнів у тому, що без української мови не буде й української держави?

Джерело

Схожі новини