Нам варто подякувати Зеленському

Як мінімум, за перевірку на міцність. Ту саму, що він влаштував для країни. Його три президентських місяці вже стали стрес-тестом для тих, кому не все одно

Межі ідентичності проявляються в той момент, коли їх перевіряють на міцність. У цей момент ти вирішуєш для себе — що важливо, а що ні. Чим ти готовий поступитися, а чим не поступатимешся. Саме тоді кожен визначає для себе — де пролягає його межа компромісу.

Протягом останніх п’яти років ми жили в період відносного консенсусу. Вектори зовнішньої політики були зрозумілі. Перелік гуманітарних пріоритетів — теж. У підсумку, ми сперечалися переважно про «внутрішні» теми. Корупція. Реформи. Кумівство.

Приблизно з 2016-го війна почала зникати з наших радарів. Її купірували вздовж лінії фронту. Вона долинала до більшості лише повідомленнями про втрати. Багатьом почало здаватися, що війни за ідентичність і незалежність вже виграні. Дедалі більше людей з табору Майдану почали перемикатися на питання, пов’язані з облаштуванням будинку, а не з його захистом.

А потім відбулися вибори, і з’ясувалося, що наш консенсус про майбутнє — не такий вже залізобетонний. Все, що нам здавалося відлитим у граніті, — почали знову перевіряти на міцність. Декомунізація. Мова. Символи. Вікно можливостей знову відкрилося — і тепер на наших очах у нього намагаються пролазити мерці.

Нам знову доводиться промовляти все те, про що ми перестали сперечатися кілька років тому. Чому не вийде домовитися з Росією. Чому немає сенсу порушувати мовне питання. Чому суверенітет важливіший за території. Нам здавалося, що це вже вкопаний у землю фундамент. А тепер доводиться захищати його від спроб капітально перебудувати всю будівлю.

Нинішній період починає нагадувати тест на червоні лінії. Як перевірка на атрофію. Від колишньої ситуативної більшості відвалюються випадкові попутники — і їхні реакції на те, що відбувається, виглядають як іспит на порядність і етику. Новий час як кислота — стирає наносне, оголюючи справжнє.

А ще це нагадує тест на щирість. За останні роки багато хто пов’язував «патріотичну тему» з екс-президентом. І в своєму неприйнятті останнього готові були заперечувати все те, що було написано на його програмних прапорах. Але дуже скоро вся повнота влади перейде до нового глави держави. І цей час змусить кожного визначитися з тим, що саме йому було не до душі. Попередник Володимира Зеленського? Чи сама спроба будівництва незалежної України?

Вектор руху завжди задають ті, кому не все одно. Ті, хто виходять із зони комфорту. Ті, для кого прапори, — це не просто переплетення кольорових ниток. Нам здавалося, що за п’ять років новий консенсус укорінився досить, щоб його не почали піддавати ревізії. Ймовірно, ми поквапилися.

Це означає, що доведеться повторюватися. Пояснювати, чому не можна пхати пальці в розетку. Чому не вдасться носити воду в решеті. Чому речі, які не можна помацати, означають не менше, ніж казначейські папери.

Тому що вони і справді означають не менше. Хто б що собі не думав.

Переклад з російської

Джерело