Між молотом та ковадлом

Інтереси американських компаній, що мають змогу постачати скраплений газ до Європи, та російського «Газпрому», який є монополістом у експорті російського газу на той же ринок, не збігаються. Це означає, що у найближче десятиліття на цьому ринку буде запекла боротьба. І Україна потрапила у гарячу зону цього протистояння.

Українська газотранспортна система наразі перекачує виключно російський газ обсягом до 90 мільярдів кубів на рік, що становить майже половину від всього російського річного експорту до Європи. Системою вона називається тому, що складається не тільки з газогонів, але й підземних сховищ, які можуть тимчасово зберігати значну кількість газу, що вже піднятий на поверхню, але ще не доставлений до споживачів. Ці сховища є великою перевагою української системи, бо теоретично сприяють закупівлі газу у ті місяці, коли ціна на нього найнижча.

Нестача сховищ є однією з причин, яка змусила Росію зайнятися скрапленням газу, бо у скрапленому стані він займає у 600 разів менше обсягу. Росія, як країна з найбільшими запасами газу у світі, може також мати на меті постачати його на такі ринки, куди неможливо або недоцільно прокладатити труби. Ці ринки знаходяться поза межами Європи, наприклад, у Японії.

Собівартість скрапленого газу вища, ніж собівартість природного газу. Воно й зрозуміло: природний газ слід скрапити, завантажити на танкер, привезти до якогось порту, наприклад, Свиноуйсьце у Польщі, там знову перетворити у газоподібний стан та тільки після цього доправити по трубах до споживачів. Природний газ Росії потрапляє до труби безпосередньо без усіх цих додаткових витрат. Але якщо ціна природного газу у Європі перевищує ціну скрапленого газу у США, то американським виробникам вигідно його продавати у Європі. Отже, «Газпром» змушений зменшувати ціну на свій газ до такої межі, щоби американським виробникам було невигідно його скраплювати для продажу на європейському ринку.

Вже ця одна обставина є запорукою того, що засоби масової пропаганди Росії, які у значній мірі фінансуються «Газпромом», будуть і надалі культивувати антиамериканську риторику. Воно й зрозуміло, адже сама наявність американського скрапленого газу не дозволяє Росії обдирати європейських споживачів встановленням захмарних цін. До речі, озвучена Росією «знижка», скоріше за все, виходить від ціни американського скрапленого газу, що потенційно може бути поставлений Україні.

«Газпром» вчить росіян ненавидітити українців з тих самих причин, що й американців. Українці виявилися не такими спритними, як американці щодо створення конкуренції російському газу. Ба більше! Українці виявилися нездатними навіть забезпечити власним газом свої потреби. Це сталося тому, що Росії вдавалося підкуповувати багато років поспіль певну кількість українських чиновників, від яких залежав розвиток газовидобувної галузі України. Але ж рано чи пізно українці схаменуться, надають стусанів своїм чиновникам і забезпечать себе газом власного виробництва. Ще й почнуть його експортувати до Європи.

Тож, росіяни ненавидять українців заздалегідь. А тим часом хочуть вкрасти в України всі родовища газу, які тільки вдасться. Найбільші з тих родовищ знаходяться в анексованому Криму та оточуючих його водах, а також на Юзівській площі на півночі Донбасу. Тут і «рускій мір», і сепаратисти, і «київська хунта», і «фашистський Бандерштад» — все стає у нагоді, щоби виправдати хоча би в очах своїх співгромадян відверте грабіжництво територій та родовищ сусідньої держави.

Досягнення газової незалежності України ускладнюється тою обставиною, що не тільки Росія, але й більша частина американських видобувальників газу не зацікавлена, щоби Україна стала експортером газу до Європи, бо новий конкурент на цьому ринку їм теж ні до чого. Тому уряд США, який повинен захищати інтерес більшості американських виробників не буде ініціатором великих капіталовкладень у видобувну галузь України.

Ініціатива має виходити від Києва. Саме від уряду, а не державної компанії «Нафтогаз України». Тому що «Нафтогаз» зацікавлений лише у збільшенні своїх прибутків, а уряд України, у першу чергу, має бути зацікавленим у поверненні окупованих територій. Ні військові, ні дипломатичні зусилля не здатні вирішити цю проблему в осяжній перспективі. А значне збільшення видобування українського газу та загроза конкуренції з російським газом на європейському ринку — це той аргумент, який змусить Росію сісти за стіл переговорів з Україною.

Тоді і можна буде домовитися про повернення територій у обмін на заборону експорту до Європи газу українського походження. Таке рішення влаштує всіх: і США, і Росію, і економіку України. Але шлях до такого хеппі-енду точно не встелений трояндами.

США і Росія мають задовільнитися тим, що Україна не втручається у їхню конкуренцію на європейському ринку газу. Україна дістане самозабезпечення газом, видобування якого буде зростати відповідно до збільшення попиту промисловості, а цей попит буде зростати завдяки збільшенню іноземних інвестицій. Це, в свою чергу, буде залежати від успіхів у боротьбі з корупцією і створення інших сприятливих умов для ведення бізнесу в Україні. Для закупівлі надлишків українського газу, якщо такі будуть виникати, можна створити російсько-американський газовий фонд, який би забезпечував невтручання українського газу у конкуренцію між російським та американським газом у Європі, оскільки поділений порівну між конкурентами. Цей механізм також забезпечував би приблизно однакові ціни на українському та європейському газових ринках.

Нейтралітет, щодо російсько-американської конкуренції на європейському газовому ринку і самозабезпечення потреб української промисловості газом українського походження — це та доктрина, яка дозволить Україні вийти з небезпечної ситуації між молотом та ковадлом, в якій наразі вона знаходиться.

Ця доктрина вимагає не пасивного очікування про що там домовляться між собою великі сили, а активного просування свого порядку денного. Як щодо Росії, так і США. Звісно, в умовах окупації українських земель, нашим союзником можуть бути тільки США. Але в разі звільнення окупованих територій, невтручання у газову конкуренцію на європейському ринку буде найкращою політикою для України, щоби не бути заручником боротьби великих сил.

Наразі, український уряд має доводити американським колегам, що значне збільшення видобутку газу в Україні — це найдешевший та найкоротший шлях для звільнення українських територій. А побоювання, що український газ буде конкурувати з американським, не має непокоїти американську сторону, бо Україна готова законодавчо заборонити експорт газу власного видобутку до Європи. В цьому немає ніяких економічних порушень: США заборонили у 1975 році експорт енергоносіїв і тим спромоглися дістати велику конкурентну перевагу у вигляді низьких цін на паливо. Водночас вони захистилися від коливань цін світового ринку, викликаного ембарго арабських видобувальників. Такі цілі, як звільнення територій або захист від ембарго третіх сторін, завжди мають бути визнаними достатніми підставами для певних економічних обмежень. Додатковим стимулом для здобуття підтримки американським урядом української доктрини має стати пропозиція саме американським компаніям видобувати газ на найбільших родовищах України з метою прискорення газового самозабезпечення і здобуття незалежності від зовнішніх поставок газу. Слід все ж таки брати до уваги, що ті американські компанії, які шукають будь-які можливості збільшити поставки скрапленого газу до Європи, зацікавлені і в поставках газу Україні. Тому відстоювання української доктрини не буде легкою прогулянкою навіть у перемовинах з нашими американськими союзниками.

Тим паче просування такої доктрини у переговорах з державою, з якою ми знаходимося у стані неоголошеної війни, буде надзвичайно важким завданням. Але це, принаймні, свідчитиме, що в уряду України є своє чітке бачення вирішення проблем, яке враховує головний інтерес Росії. Цей інтерес полягає у тому, щоби мати сприятливі умови для конкуренції з американськими постачальниками скрапленого газу до Європи. Вигідні умови транзиту та відсутність конкуренції з боку українського газу і є запорукою таких сприятливих умов.

Більш далекоглядні політики Росії, якщо вони вірять у її конкурентоздатність, вмить зрозуміють вигоди такого підходу у порівнянні з іншими можливими варіантами розвитку подій. Але спочатку ці політики будуть у меншості, бо українському уряду слід не словом, а ділом доводити свою суб'єктність через здатність цілеспрямовано йти до своєї мети і просувати свій порядок денний. Але як тільки серйозні американські інвестори почнуть видобування на одному з великих родовищ України, зацікавленність у переговорах з урядом України буде зростати.

Ну, а мінські переговори — вони не про мир, а про перемир'я. Вони про те, щоби не гинули наші військові на нульових позиціях, щоби повернути військовополонених їхнім родинам. Так, їх неможливо розпочати з чистого листа, як про це нагадав днями міністр Лавров.

З чистого листа розпочнуться переговори щодо заборони експорту українського газу в обмін на повагу територіальної цілісності та міжнародно визнаних кордонів України.

Бо війна — це аргумент, коли всі інші аргументи вже вичерпані. Але позиції України у транзиті і зберіганні газу, разом з потенційними можливостями власного видобування та експорту до Європи, далеко ще не вичерпали порядок денний для переговорів з Росією.

Жива синиця у руках, яку може запропонувати український уряд, краще від журавля у небі, якого росіянам спіймати живим все одно не вдасться.