Зупинили газ — трохи перекрили агресору кисень

Уже тиждень в Європу через газотранспортну систему (ГТС) України з її волі (та ще й посеред зими!) не надходить російський газ. Припинення його транзиту називають історичною подією, ляпасом по амбіціях кремля, який звик голубим паливом шантажувати всіх. Що саме втратила москва після перекриття одного з її газових «краників» і які наслідки у перспективі чекають росію? Що внаслідок відмови від стратегічного російського товару виграли Київ і європейське співтовариство? Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайло Гончар погодився відповісти на запитання кореспондента «Високого Замку».

— Транспортування росій­ського газу до Європи прино­сило Україні додаткові гроші, так потрібні її бюджету. Відмо­вою від транзиту ми ці кошти втрачаємо. Але здобуваємо щось значно більше?

— Одна річ, коли в мирний час мали максимальне транзитне завантаження нашої газотран­спортної системи (ГТС) і до 3 мі­льярдів доларів бюджетних над­ходжень від цього на рік. Інша — коли мова про агресію рф, коли експорт російського газу через територію України поповнює бю­джет цієї війни.

Починаючи з 90-х років, ро­сія цілеспрямовано поставила собі за мету, як казав ексочільник «Газпрому» Рем Вяхірев, «виру­біть Україну по транзиту». Побудо­ва обхідних російських газогонів мала на меті «обнулити» транзит через Україну. Якби ці плани ре­алізували повністю, транспор­тування російського газу через нашу ГТС припинилося б десь 2021 року. Це був би ідеальний ва­ріант для путіна: немає транзиту — Україна нікому не цікава в Європі, бо експорт газу ішов би через інші країни. Можна було б із Україною робити що завгодно.

Але «Північний потік-2» забло­кували санкціями. З «Південного потоку» через Чорне море вда­лося отримати тільки полови­ну його потужності у вигляді «Ту­рецького потоку». Європейський Союз наприкінці 2014 року, після початку російської агресії, відмо­вився давати згоду на реалізацію цього проєкту. Відтак росія його відмінила, через кілька років він з’явився в усіченому вигляді. Цю обхідну магістраль не змогли ви­користовувати на повну потуж­ність. Відтак стала можливою транзитна угода 2019 року між росією і Україною.

— Навіщо її підписували, адже москва на цьому чима­ло заробляла, у тому числі на свої військові потреби…

— На жаль, 2019-го в Європі не було повного розуміння того, що росія протягом п’яти років здій­снює агресію проти України, і що газ є інструментом енергетич­ної війни кремля проти ЄС. Там наполягали, щоб ми як відпові­дальна країна, яка уклала Угоду про асоціацію з ЄС, домовилися з росією про транзит з газу. До слова, цей контракт було підпи­сано, значною мірою, на умовах України, з фіксацією європей­ських норм, зокрема принци­пу «транспортуй або плати». За­вдяки цьому ми вигравали. Угоду підписали на п’ятирічний термін.

За умови повномасштабного вторгнення виглядало, що Україні потрібно було зупинити тран­спортування російського газу. Але треба виходити з того, що транзит — це відносини трьох, а не двох суб'єктів: постачальник (росія), покупець (Європа) і сто­рона, яка надає сервіс (Украї­на). 2022 року, попри агресію, ЄС ще не був готовий до швид­ких осмислених дій із блокування експорту російського газу. В ЄС пішли на блокування нафтово­го експорту — це сталося у трав­ні 2022-го, коли ухвалили шос­тий пакет санкцій проти росії. До газових санкцій не дійшло — ні тоді, ні зараз. Це сталося через спротив троянських коней росії - Угорщини, Австрії тощо.

В силу тієї політики, яку про­водила росія у 2021−2022 роках і яка була спрямована на розкру­чування цінової спіралі на євро­пейському газовому ринку — че­рез обмеження постачань свого газу, сама росія спровокувала зменшення власних технічних спроможностей подавати газ у Європу. Газопровід «Ямал-Єв­ропа» через територію Білору­сі, Польщі, Німеччини був «дега­зований» самою росією. Бо їй, бачте, не сподобалося, що Поль­ща націоналізувала свою ділянку цього газогону. Відтак рф пере­крила постачання газу цим шля­хом. А це й було їй потрібно: мен­ше газу на європейському ринку — вища ціна. Отож і виходило: ро­сія постачала менше, але заро­бляла більше.

А потім була історія з підри­вом «Північних потоків» — це була спецоперація росії, щоб пока­зати реальний форсмажор для своїх європейських споживачів. Цим, по суті, росіяни прибрали можливість постачати газ у вели­кому обсязі Німеччині.

Залишилися два маршру­ти: через Україну і через дру­гу нитку «Турецького потоку». Це був «залишковий» транзит. Не йшлося про 120 млрд кубоме­трів газу, які росія постачала в Європу у середині нульових ро­ків. 2024-го транзитом рф пере­качала приблизно 15 млрд «ку­бів». Відповідно платила Україні за транзит лише 800 мільйонів доларів на рік. А відповідно до угоди 2019 року, рф мала спла­чувати Україні щорічно близько 1,4 мільярда доларів. У цій угоді було зафіксовано загальну циф­ру: за п’ять років росія мала за­платити «Нафтогазу» за послуги транзиту 7,2 млрд доларів. Про­писаний в угоді принцип «тран­спортуй або плати» передбачав, що неважливо, скільки газу тран­спортуватиме росія (мінімально мала подати 40 млрд кубів газу на рік) — навіть за менший об'єм поданого газу зобов’язана була заплатити стільки ж, як за 40 млрд кубів. 2022 року росія по­рушила цей принцип, стала по­стачати менше газу. «Нафто­газ» повідомив про форсмажор — у зв’язку із тим, що росія захо­пила компресорні станції на га­зопроводі «Союз». «Нафтогаз» відмовився обслуговувати цей напрямок, просив перевести все на «Суджу» — «Газпром» від­мовив, обрізав постачання, щоб стимулювати підвищення цін на європейському ринку. У верес­ні 2022-го «Нафтогаз» звернувся в Арбітражний суд, у квітні-черв­ні чекаємо на його рішення. Ду­маю, «Газпром» змушений буде доплатити нам те, що недодав.

«Газпром», експортуючи в Єв­ропу ці 15 мільярдів кубометрів газу, так чи інакше отримував близько 6,5 мільярда доларів. Відповідні відрахування йдуть у «бюджет війни», гроші з євро­пейського ринку (а ми допома­гали росії їх отримати, транзи­туючи цей газ) поверталися до нас у вигляді прильотів ворожих ракет, дронів. Росія била ними по наших містах, у тому числі по Стрийщині, де розташовано наші підземні газосховища.

Припинення транзиту — цілком правильне рішення. росія відчу­вала, що ми його ухвалимо, тому думала над тим, як зберегти при­сутність на європейському рин­ку газу, намагалася пролонгувати цей транзит під виглядом «азер­байджанського» газу чи газу між­народного консорціуму. Тому, по­при докори про «втрачені 800 млн доларів, які на дорозі не валяють­ся», було ухвалено радикальне рішення: закрутити кран для ро­сійських поставок в Європу.

— Це не вдарило по Європі?

— Ні, не вдарило. Європа про­тягом останніх щонайменше пів року говорила про те, що питан­ня транзиту — суверенне рішен­ня України. На ЄС воно суттєво не вплинуло. Частка «Газпрому» на європейському газовому рин­ку зменшилася приблизно у п’ять разів. Якщо 2019-го максималь­не постачання російського газу у країни ЄС сягало 156 млрд кубо­метрів, то за підсумками минуло­го року росія поставила його че­рез Україну близько 30 млрд «кубів», і близько 16 млрд кубів — другою ниткою «Турецького по­току». Якщо російський газ ітиме тільки через Туреччину, це озна­чатиме крах російських поставок в Європу.

— Європа підстрахувала­ся…

— Так, забезпечила себе нор­везьким газом, скрапленим газом зі США, Катару. Жод­ної газової кризи, крім тієї, яку «Газпром» влаштував 2022-го, в Європі більше не було. Як тільки стабілізували на низьких рівнях частку російського газу, прода­ного в ЄС, якихось газових екс­цесів на нашому континенті не­має.

— Припинення транзи­ту спричинило напад істерії у словацького прем'єра Фіца. Договорився до того, що Україна завдала збитків сло­вацькій економіці на 500 млн доларів, і пообіцяв у відпо­відь припинити нам постачан­ня електроенергії…

— Ми на колінах до Фіца не по­взли. Його інтерес у тому, щоб зберегти преференційні постав­ки російського газу до Словач­чини. Цей газ — своєрідні донати Фіцові за його послуги з торпе­дування європейської єдності у рамках ЄС і НАТО. А ще Фіцо хо­тів заробляти на транзиті, бо сама Словаччина невеликий спо­живач газу — використовує лише 4,3 млрд кубометрів на рік, що у разів 20 менше від обсягів спо­живання Німеччини. Фіцо хотів зберегти у себе російський га­зовий рай. Відповідно робив різ­кі заяви, вдавався до погроз. Їз­див до путіна, щоб той натиснув на Україну. Це мало протилеж­ний ефект. Фіцо опинився біля розбитого корита… Словаць­кий прем'єр обіцяв скаржити­ся в Єврокомісію, вимагав, щоб там змусили Україну погодити­ся на транзит, але Єврокомісія на таке не пішла. Бо Україна нічого не порушила — контракт з «Газпромом» закінчився, як діяти далі - її суверенне право. До речі, стаття 472 Угоди про асоціацію України з ЄС говорить про те, що в разі загрози своїй національній безпеці (а такою є агресія росії) Україна має вжити відповідних заходів. От ми їх і вжили.

— Звучать пропозиції припи­нити через Україну ще й тран­зит російської нафти. Мовляв, це забрало би з російського бюджету ще 7,5 млрд доларів. Чи готові ми блокувати роботу нафтопроводу «Дружба»?

— Логіка у цьому є. Але… На відміну від свого газу, який ро­сія більше нікуди прилаштувати не може, бо друга нитка «Турець­кого потоку» вже завантажена, а інші маршрути не працюють, — з нафтою ситуація інша. Так, якщо ми перекриємо потік російської нафти, та не зможе прямо по­трапляти на переробні заводи Угорщини й Словаччини. Але ро­сія здатна перекинути ці обся­ги до своїх нафтових терміналів чи то на Балтиці (Усть-Луг), чи на Чорному морі (Новоросійськ) — і, як наслідок, будь-кому продати цю нафту. Звичайно, росія трохи втратить на цьому, але «нафтові» гроші у неї все одно будуть.

Як на мене, треба діяти трохи по-іншому, ніж у випадку з газом. Не рубати з плеча, а у взаємодії з Європейським Союзом нама­гатися не допустити потраплян­ня цієї нафти в Європу. Треба до­вести ЄС, що угорська сторона, яка є власницею як угорської, так і словацької нафтопродукції, ма­ніпулює - бо має змогу отрима­ти нафту не з російських джерел. 2022-го Угорщина вимагала для себе винятку із загального ем­барго ЄС на російську нафту — мовляв, не можемо іншим чином отримати нафту на свої заводи. Це неправда! Ще 2014 року угор­ська нафтопереробна компанія розширила свої пропускні потуж­ності, щоб отримати енергоносії середземноморського ринку — через хорватський термінал, че­рез «трубу», яка за віком така ж, як і наша «Дружба». Отож загроз для енергетичної безпеки Угор­щини і Словаччини немає.

— У 90-ті роки жорстка на­фтогазова політика США по­ставила на коліна срср. Чи можуть нинішня відмова від транзиту російського газу, а також альтернативні джерела газу для Європи знекровити бюджет росії, а відтак змен­шити її витрати на війну, спри­чинити крах економіки рф?

— Але політика Заходу у на­фтовій сфері, яка начебто спря­мована на стримування росій­ської агресії, фактично мала на меті інше — щоб санкції не зашко­дили Європі. Цю політику уосо­блювала лінія президента США Байдена, який керувався ви­ключно виборчими міркування­ми. Хотів зберегти стабільність нафтового ринку й цін на авто­заправках у США. Бо це, на його думку, допомогло б виграти ви­борчу кампанію йому чи іншому ставленику Демократичної пар­тії, який змагатиметься із Трам­пом. Як бачимо, не допомогло. Обрана стратегія виявилася про­вальною. Встановлена стеля ціни на нафту — 60 доларів за барель — цілком влаштовувала росію. За­раз ця ціна вища, на рівні 78−80 доларів за барель.

Але якщо США втілюватимуть лінію Трампа на збільшення ви­добутку американської нафти, якщо Саудівська Аравія через нарощування експортних поста­чань збільшить свою частку на глобальному енергоринку, ціна нафти піде вниз. Однак навряд чи це станеться у найближчі кіль­ка місяців. Ви згадували історію 40-річної давнини. Так-от, сау­дити ціну нафти обвалили 1985 року, а срср сконав аж у 1991-му…

Нинішня економіка рф — не ра­дянська, вона більш гнучка. Ілю­зії щодо її швидкого падіння не­виправдані. Якби ціна на нафту обвалилася до 40 доларів за ба­рель, і так тривало б два-три роки, тоді колапс настав би. Ке­рівництво рф триматиме голо­дним своє населення, зомбува­тиме його, але фінансуватиме бюджет війни.