Передплата 2024 «Добре здоров’я»

 Маde in Russia

5 травня у московському аеропорту «Шереметьєво» під час аварійної посадки розбився пасажирський літак «Сухой Суперджет-100» рейсу Москва – Мурманськ. Із 78 осіб, що були на борту, 41 живцем згоріла у пожежі у хвостовій частині фюзеляжу.

Жертв могло б бути менше, якби пасажири у передньому салоні не ство­рили колотнечу: не стільки тому, що пропихалися проходами до виходу в но­совій частині, скільки через те, що витягали свої клунки з верхніх полиць над кріслами. Запасного виходу в задній частині конструкцією не передбачено.

Першопричиною катастрофи називають блискавку, яка влучила в літак через 15 хвилин після вильоту. Спрацювала система захисту, і «ССД-100» міг залишатися в повітрі достатньо часу для аварійної, але безпечної посад­ки. Пілоти здійснили її з другої спроби, і саме тоді припустилися грубої по­милки. Важко повірити, але керівник польотів у «Шереметьєво» подав сиг­нал тривоги тільки через хвилину і 20 секунд після самої аварійної посадки, а не після отримання від екіпажу повідомлення про нештатну ситуацію з блис­кавкою. Із шести аварійно-рятувальних машин на ходу виявилися лише дві, та й то заправлені водою, а не піносумішшю, необхідною для гасіння авіа­пального. Все, як зазвичай у Росії.

Одноденний траур за загиблими оголосили не в усій країні, а тільки в Мурманській області, звідки була більшість пасажирів. Росія готувалася до чергового «побєдобєсія» — гучного святкування 9 травня з приводу десятків мільйонів жертв війни 1941−1945 років. Що там якісь чотири десятки згорі­лих живцем!

Те, що в Росії людське життя — ніщо, відомо добре і давно. Я про інше. Ро­бота над «ССД-100» почалася 2001 року, його експлуатація — 2007-го. Це перша цивільна розробка знаменитого КБ імені Павла Сухого (до речі, укра­їнця зі Слобожанщини), яке раніше успішно створювало виключно бойові винищувачі. Відтоді з цим літаком сталося сім інцидентів, у тому числі ка­тастрофа в Індонезії з людськими жертвами. Дотепер «ССД-100» купували лише російські авіаперевізники, та й то під тиском (усього близько 100 ма­шин). Навряд чи після трагедії в «Шереметьєво» якась зарубіжна компанія придбає хоч один такий літак.

Після розпаду СРСР у Росії жодне з колись могутніх авіаційних КБ не спромоглося створити бодай один нормальний пасажирський літак. Проек­ти Ту-204, Ту-304, Іл-114 виявилися провальними. Волаючи про патріотизм, російські авіакомпанії воліють купувати чи брати в лізинг американські «Бо­їнги» і європейські «Аеробуси»…

Та хіби тільки в авіації Росія «впєрєді планєти всєй»? Ви назвете хоч один конкурентоспроможний на світовому ринку російський автомобіль? Трак­тор? Комбайн? Комп’ютер? Смартфон? Телевізор? Пилосос? Жувальну ґум­ку? Напій, крім, ясна річ, горілки і «Боярышника»?

Перед торішніми президентськими виборами в Росії, здійснюючи вояж Далеким Сходом і Забайкаллям, Путін вирішив вкотре підняти патріотизм і реноме російського автопрому. Щоб росіяни не їздили на всіляких там «Мерседесах», «Пежо», «Шевроле» і «Тойотах», Путін особисто здійснив ав­топробіг за кермом новенької «Лади-Калини». Про всяк випадок, окрім бро­ньовиків охорони, вслід їхало кілька таких же «Калин» кольору дитячої не­сподіванки. Усі вони були дбайливо змайстровані на Волзькому автозаводі у Тольятті (місто назване на честь керівника італійських комуністів, який до Росії не мав жодного стосунку, а от ВАЗ до італійського «Фіата» — безпосе­реднє), під пильним наглядом інженерів і механіків ФСБ. І всі вони полама­лися, не витримавши лихої долі на забайкальських автобанах!

А от з технікою військовою, призначеною для знищень і вбивств, у Ро­сії все гаразд. Це єдине, що вона вміє добре виробляти і модернізовувати, не шкодуючи коштів і експлуатуючи кращі уми. І єдина продукція, яку здат­на продавати на зовнішньому ринку. Решта — сировина: нафта, газ, ліс, якісь там хутра, ікра і горілка.

Утім, є один виріб, який Росія цілком може вважати унікальним у сві­ті. У листопаді минулого року в стольному граді Республіки Саха, Якутську, якийсь умілець просто на міській площі зліпив на честь прийдешнього року Свині чотириметрову фігуру цієї милої свійської тварини з… коров’ячого гною. Той на тріскучому морозі негайно перетворювався на камінь. Де він взяв стільки гною серед неозорої тайги і вічної мерзлоти, залишається за­гадкою. Може, там лайно не лише корів, а й небайдужих громадян? Оскіль­ки зима в Якутії триває довго, смердюче диво стоїть там досі.

Схожі новини